Що означає термін «національний» для народу і для права: нарис про війну в Україні, культурні цінності, довірчу власність і не тільки

У праці досліджується британський досвід трастових механізмів і можливість їх застосування в українському праві, зокрема довірчу власність. Одним з аспектів, що перешкоджає цьому, є відсутність чіткого правового регулювання довірчої власності в Україні, попри її формальну наявність у законодавстві. Безпосередньо в Цивільному кодексі України існують дві суперечливі моделі довірчої власності та бракує механізмів, які б чітко визначали роль бенефіціарів. У той час як норми публічного права України широко оперують термінами, що першочергово мали б бути закріплені в нормах приватного права.

Розглянуто правовий статус національних акціонерних компаній і правовий режим їх майна, зокрема проблеми регулювання та суперечності між Цивільним і Господарським кодексами. Проаналізовано випадки створення державою юридичних осіб приватного права, що викликає питання щодо їх правового статусу та підстав вважати їх «національними». Особлива увага приділена правовим позиціям Верховного Суду, яким визначається, що майно національних акціонерних компаній залишається об’єктом державної власності, а власним майном компанія володіє на праві господарського відання. Аналізуються тенденції законо- давчого регулювання речових прав і зокрема прав юридичних осіб, створених державою, на їх майно, що слідує із законопроєктної діяльності в цьому напрямі. Зазначається на недоліки підходу, яким планується реформування речових прав на підставі узуфрукту без внесення відповідних змін до ЦК України. Наголошено на відсутності концептуального підходу у правовому регулюванні цих питань. Висловлюється думка, що компанії, які мають статус національних, повинні служити національним інтересам, і це має бути відображено в їхньо- му правовому статусі та режимі майна.

Також приділено увагу аналізу правового статусу й особливостей фінансування наукових та освітніх установ в Україні. Підкреслено критичну важливість цих закладів для розвитку суспільства та формування нового покоління науковців і фахівців. У статті також проаналізовано законодавчі акти, що регулюють правовий статус та використання майна наукових і освітніх установ, включно із суворим контролем держави за їхньою діяльністю. Особливу увагу приділено проблемі залучення інвестицій та можливим реформам, необхідним для розвитку цієї сфери. Наголошено на тому, що вирішення проблем потребує перегляду правового режиму майна та статусу цих закладів, зокрема для стимулювання фінансування через гранти та інші моделі підтримки.