Практика міжнародного суду ООН щодо застосування компенсаційних механізмів у міждержавних спорах

Статтю присвячено комплексному дослідженню інституту компенсації в міжнародному публічному праві з акцентом на доктринальному розумінні цього концепту та його практичному застосуванні як юридичного механізму у міждержавних спорах. Компенсація розглядається як ключова форма матеріального відшкодування шкоди, завданої як правомірними діями дер- жави, так і її неправомірними діяннями, що становлять порушення відповідних міжнародних зобов’язань. Окремо підкреслено відмінність компенсації від інших засобів репарації, передусім реституції та сатисфакції.

Особливу увагу зосереджено на аналізі практики Міжнародного суду ООН (Міжнародного суду справедливості) як головного судового органу ООН, що відіграє визначальну роль у форму- ванні стандартів присудження компенсації в міждержавних спорах. Виявлено, що, попри загальне визнання компенсації ефективним засобом захисту порушених прав, Міжнародний суд ООН застосовує цей інструмент доволі стримано та вибірково. Починаючи з 1945 року, Суд поста- новив рішення щодо компенсації лише у чотирьох справах — Corfu Channel (1949 р.), Ahmadou Sadio Diallo (2012 р.), Certain Activities Carried Out by Nicaragua in the Border Area (2018 р.) та Armed Activities on the Territory of the Congo (2022 р.). Кількість справ, у яких присуджено ком- пенсацію, залишається обмеженою, а сама процедура вимагає чіткого доведення всіх елементів міжнародно-протиправного діяння — шкоди, причинно-наслідкового зв’язку та порушення кон- кретної норми міжнародного права. У статті наголошено, що відсутність установленого факту порушення конкретних міжнародно-правових зобов’язань стала перешкодою для переходу до етапу оцінки шкоди та визначення її матеріального вираження, що і сталося, зокрема, у справі Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination.