Компенсація в медицині: національний та зарубіжний досвід

Актуальність обраної для дослідження теми полягає в тому, що на сьогодні відсутнє чітке розуміння терміна «компенсація» в праві. Навіть у межах однієї правової галузі відсутній єдиний підхід до нього. Так, Цивільний кодекс України (далі – ЦК України), використовуючи цей термін до окремих правовідносин, включає в нього різний зміст. Доволі часто це відбувається шляхом ототожнення «компенсації» з «відшкодуванням», «відновленням порушеного положення особи», певним «розрахунком» та окремим «заходом відповідальності» тощо. Такий підхід можна спостерігати і у сфері надання медичних послуг. Відсутність загального бачення «компенсації» породжує багато доктринальних проблем. Проаналізовані в дослі- дженні справи свідчать про те, що немає єдності погляду на компенсацію і в національній та міжнародній судовій практиці. Метою цієї статті є дослідження окремих питань компенсації у сфері медичних правовідносин крізь дію загального компенсаційного механізму цивільного права. Автор здійснив погляд на компенсацію крізь призму «справедливості», розуміючи його як механізм для її відновлення, здатний забезпечити «баланс інтересів» учасників медичних правовідносин. Саме таке значення мала компенсація («compensatio») в часи Стародавнього Риму, і саме такий зміст, на думку автора, повинен бути покладений в основу її єдиного загального сучасного розуміння. Це дозволяє дійти висновку, що у сфері медичних послуг не будь-яке порушене право підлягає компенсації, а тільки те, що здатне до відновлення. Розглянуто й проаналізовано основні проблеми, які виникають в національній та судовій практиці при вирішенні питань компенсації заподіяної шкоди. Окрему увагу зосереджено на дослідженні законодавства зарубіжних країн при визначенні критеріїв та принципів оцінки немайнових втрат особи. З урахуванням соціально-економічних та юридичних чинників проаналізовано існуючі методики розрахунку сум відшкодування за окремі медичні правопорушення.