Опіка та піклування – розширення горизонтів у праві України

Дослідження питань з кола сімейно-правових відносин сьогодні є особливо актуальними для нашої країни, яка рухається в європейський правовий простір. Для нашої держави важливим є розуміння того досвіду правового регулювання, який мають інші європейські країни у цих питаннях, щоб у подальшому збалансовано розвивати власне законодавство. Актуальність проблеми зумовлена потребою у фундаментальному перегляді засад, на яких ґрунтується регулювання опіки та піклування. Головне, що потребує змін, – це виправлення підходу до визначення тих правових механізмів, які покликані встановити компенсаційні важелі у випадках неможливості для особи повною мірою усвідомлювати значення своїх дій, а тому й вчиняти їх. У цій статті проаналізовано законодавство України з питань опіки та піклування з метою виявлення сутності цих правових інституцій, їх призначення і того, наскільки їх регулювання у вітчизняному законодавстві відповідає новітнім підходам, тенденціям та міжнародним документам. Задля цього проведено порівняння українського законодавства та законодавства деяких європейських країн, зокрема Швейцарії, Великої Британії, Німеччини, Польщі. Таке порівняння доводить необхідність опрацювання концептуального підходу до розуміння опіки, впровадження її різних видів, зокрема батьківської опіки, допустимості поєднання опіки батьків та опікунів, а також допущення моделі різних опікунів, які виконуватимуть різні функції щодо підопічних та їхнього майна. У статті використано загальнонаукові та спеціально-наукові методи наукового дослідження: системного та порівняльного аналізу, діалектичний. Зауважено, що потребує перегляду й підхід до визнання осіб недієздатними та позбавлення їх всяких прав. Звернуто увагу на безпосередній зв’язок опіки та піклування й інституту представництва, які мають бути узгоджені. Наголошено на тому, що недоліки українського законодавства мають бути якнайшвидше усунені, що диктується не лише необхідністю приведення законів України до європейських стандартів, а й передусім потребами в гуманному ставленні до людей із обмеженими можливостями.