Навчання штучного інтелекту та авторське право: де провести межу?

Статтю присвячено аналізу навчання штучного інтелекту (ШІ) у контексті авторського права та його порівняння з навчанням людини. Автори наголошують, що порівняння між навчанням ШІ та людини має здійснюватися критично, з урахуванням особливостей обох процесів. Не кожне використання творів у навчанні ШІ становить автоматичне порушення авторських прав, однак здатність ШІ до масштабного запам’ятовування й відтворення охоронюваних творів потребує чіткого розмежування між допустимими й недопустимими формами використання. У статті запропоновано класифікацію таких форм, як: “негативне навчання”, “підсвідоме запам’ятовування” та “повне відтворення”, і вказано на правову значущість кожної з них. Особливу увагу приділено порівняльному аналізу регуляторних підходів США та ЄС, які спираються на домінуючі теорії ІВ: утилітарну теорію та теорію суспільного добробуту в США проти теорії особистості в ЄС. Такий аналіз дозволяє краще зрозуміти причини розбіжностей у підходах до регулювання ШІ в різних правових системах. Україна, враховуючи свою правову традицію, що тяжіє до континентальної моделі, має логічно продовжити курс на гармонізацію із правом ЄС. Автори також доводять, що немає потреби в розробці нових теорій інте- лектуальної власності, адже вони залишаються ефективними за умови їх комплементарного застосування: на ранньому етапі розвитку ШІ перевага має надаватись теорії суспільного добробуту, натомість після комерціалізації моделей ШІ – теорії особистості з належною компенсацією творцям. Обґрунтовується також доцільність запровадження моделі output-based remuneration, яка може врівноважити інтереси авторів і розробників ШІ.