Lex Comissoria: світовий досвід і українські реалії

Наукову статтю присвячено аналізу світового досвіду розвитку інституту lex commissoria, тобто договірної умови, яка дозволяє кредитору (заставодержателю) у разі невиконання боржником (заставодавцем) свого зобов’язання в позасудовому порядку набути права власності на предмет застави. Актуальність дослідження полягає в потребі усунення правової невизначеності в механізмі звернення стягнення на предмет іпотеки в Україні шляхом адаптації сучасних європейських під- ходів. Метою статті є дослідження генези та напрямів розвитку lex commissoria в різних правових системах, аналіз стану правового регулювання, практики застосування, а також напрямів удосконалення інституту звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя в Україні. Досліджено розвиток названого інституту в римському праві, праві континентальної Європи, Англії, США та Європейського Союзу. Визначено тенденції розвитку lex commissoria через призму забезпечення стабільності цивільного обороту та необхідності захисту іпотекодавця як незахищеної сторони відповідних правових відносин. У роботі застосовано історичний, порівняльно-правовий, формально-логічний і системно-структурний методи наукового пізнання. Досліджено розвиток названого інституту в римському праві, праві континентальної Європи, Англії, США та Європейського Союзу. Визначено тенденції розвитку lex commissoria крізь призму забезпечення стабільності цивільного обороту та необхідності захисту іпотекодавця як незахищеної сторони відповідних правових відносин. Вказано на основні недоліки правового регулювання та практичного застосування інституту lex commissoria в Україні, зокрема, на підставі аналізу таких аспектів, як визначення суми заборгованості при зверненні стягнення на предмет застави, проведення оцінки заставного майна, а також обставин, які унеможливлюють чи утруднюють застосування цього способу звернення стягнення на предмет застави, таких як мораторії, обтяження, перешкоди в користуванні майном. Зроблено висновок, що українське законодавство у цій сфері не базується на жодній із моделей, які напрацьовані у правових системах інших країн, та не забезпечує необхідного балансу інтересів кредиторів та стягувачів. Запропоновано втілити в українському законодавстві найбільш прогресивні підходи, які б забезпечували як стабільність ринку та інтеграції у світову фінансову систем, так і захист прав споживачів.