Науковий висновок
щодо способу захисту прав на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю
У запиті Верховного Суду щодо належного та ефективного способу захисту прав особи, яку було виключено з товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) і яка вважає таке виключення неправомірним і хоче відновити свої права учасника ТОВ, міститься опис обставин справи і питання, що потребують аналізу і з приводу яких слід зробити висновок.
Ключова проблема, що вбачається з наданого для аналізу матеріалу, полягає в обранні Великою Палатою Верховного Суду (далі – ВП ВС) лише фактично одного способу захисту прав учасника ТОВ, якого було виключено – визначення розміру статутного капіталу ТОВ та розмірів часток учасників.
Для розв’язання цієї проблеми вбачається за необхідне позначити на такі аспекти, які потребують аналізу, тлумачення і кваліфікації.
По-перше, ставлення до зіткнення двох правових позицій ВП ВС:
(а) про обрання такого способу захисту прав учасника, якого виключено з ТОВ, як визначення розміру статутного капіталу ТОВ та розмірів часток учасників;
(б) про недопустимість при визначенні розміру статутного капіталу та часток учасників втрати іншими учасниками товариства права власності на їх частки та статусу учасників (корпоративних прав). Натомість, як це має місце у запитуваній ситуації, позовна вимога учасника впливає на право інших учасників на свої частки і в разі задоволення позову неминуче призведе до втрати останніми своїх прав.
По-друге, визначення підстав припинення права на частку та можливість їх розуміння як виключення учасника з ТОВ.
По-третє, сприйняття положень закону про способи захисту і їх співвідношення х правовими позиціями Верховного Суду.
У запиті містяться питання, на які будуть надаватися відповіді з їх обґрунтуванням, як це слідує з мого власного бачення проблеми.
АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА
- Чи є належним способом захисту прав позивача, який прагне відновлення становища, яке існувало до прийняття оспорюваних ним рішень загальних зборів учасників товариства позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства, внаслідок задоволення якого відповідачі (учасники товариства), у випадку набуття такими учасниками права на частку у статутному капіталі товариства у спосіб, що суперечить закону, статуту товариства, із порушенням прав та законних інтересів інших учасників товариства, можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі?
Якими можуть бути юридичні підстави для припинення права власності на частку у статутному капіталі у такому випадку?
- З матеріалів справи слідує, що наявні такі юридичні факти:
- виключення учасника – позивача з ТОВ, яке визнано судом неправомірним; відповідно, є рішення загальних зборів учасників ТОВ про виключення;
- відчуження учасником (не позивачем) ТОВ своєї частки в порушення вимог закону, що встановлено судом;
- відповідно, неправомірне набуття права на частку особами, які брали участь в загальних зборах і голосували на них;
- збільшення статутного капіталу ТОВ, яке відбулося за рішенням загальних зборів, які були неправомочні приймати таке рішення по вказаним причинам;
- зміна розміру часток учасників ТОВ через внесення додаткових вкладів.
1.2. Наведені вище юридичні факти, як думається, мають не тільки отримати оцінку з боку суду, а й «бути знищені» як такі, що не мають породжувати правових наслідків. Якщо суд не винесе рішення, яким ці юридичні факти припинять своє існування (визнає незаконним чи недійсним рішення загальних зборів), а лише згадуватиме ці факти в мотивувальній частині рішення, це свідчитиме про те, що ці факти існують і здатні породити юридичні наслідки. Тобто, якщо в резолютивній частині судового рішення буде міститися визначення розміру статутного капіталу товариства та розміру часток учасників на задоволення вимог позивачки, а при цьому суд індиферентно поставиться до самих рішень загальних зборів, то це, поміж іншим, надасть можливості відповідачам звертатися до суду за захистом своїх прав, оскільки вони їх набули на підставі, яка судом не була визнана недійсною або незаконною. І такий підхід не здається суто гіпотетичним. Якщо припустити такий розвиток подій, то це призведе до затягування остаточного вирішення справи, а тому такий шлях видається не тільки не обґрунтованим з точки зору права, а й неефективним способом захисту.
Якщо особи набули корпоративних прав через придбання частки в статутному капіталі ТОВ з порушенням вимог закону і прав інших учасників, то така оцінка їх дій має бути надана судом і саме це буде слугувати підставою припинення їх прав.
Оскільки Великою Палатою Верховного Суду (далі – ВП ВС) була висловлена правова позиція щодо ефективності такого способу захисту в подібних ситуаціях, як визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства, то цілком зрозуміло, що позивач рухався вказаним Великою Палатою шляхом, а суди задовольняли саме такі позовні вимоги.
Насправді ж тим самим залишилися без правової оцінки з боку суду – саме в резолютивній частині рішення – ті факти, які спростовують можливість вважати набувача частки таким, що набув корпоративних прав і що його голос враховується на загальних зборах.
Отже, низка наведених юридичних фактів, щільно пов’язаних один із іншими, має бути судом визнана недійсними. Спрощення ж з боку ВП ВС яка зазначила на необхідність для позивачів та суду реагувати лише на останній юридичний факт – зміну розміру часток/припинення права на частку в учасника, якого виключено і який це оспорює – не на користь позивачеві і не являє собою ефективний спосіб захисту.
1.3. Перестрибування через визнання недійсним рішень загальних зборів, які так чи інакше стосувалися позбавлення прав на частку позивача і набуття прав на частку відповідачем, не надають підстав для позбавлення останнього прав на частку.
Так само це стосується прав інших учасників, які набули їх за рішеннями загальних зборів, що не визнані недійсними або незаконними.
Таким чином, юридичною підставою для припинення права власності на частку у статутному капіталі у такому випадку може бути лише рішення суду про визнання недійсним або незаконним рішення загальних зборів, за яким відповідні особи набули права на частки.
- Чи може суд рішенням про визначення розміру статутного капіталу та часток учасників за позовом одного учасника визначати розміри часток у статутному капіталі Товариства інших його учасників (відповідачів у справі), у випадку, якщо деякі з таких учасників на підставі такого судового рішення можуть бути позбавлені права власності на частку у статутному капіталі товариства (виключені зі складу учасників товариства), а інші навпаки відновлять свої частки у статутному капіталі Товариства, які існували до стверджуваного порушення.
2.1. Як слідує з міркувань, висловлених у п.1 цього Наукового висновку, для реакції суду на порушення, що відбулося в ТОВ, мають бути визнані недійсними рішення загальних зборів. Це послугує підставою для припинення прав інших учасників на їх частки, оскільки матиме місце такий наслідок визнання недійсним рішення загальних зборів, який слід йменувати реституцією. Хоча в українському правовому полі реституцією визначається лише наслідок недійсності правочину (ст. 216 ЦК), в європейський традиції реституція розуміється значно ширше і нею обіймаються всі правові наслідки незаконного позбавлення майна або припинення прав осіб[1].
Якщо ж один учасник, який прагне до захисту свого права, тим самим чинить вплив на права інших учасників, які (а) не виражали своєї волі на це; (б) набули цих прав на підставі, яка судом не визнана незаконною або недійсною, це не означатиме безпідставного позбавлення прав інших осіб. Це свідчитиме про те, що права всіх решти учасників будуть приведені у відповідність із обставинами, які об’єктивно існували до прийняття неправомірного рішення загальних зборів, яке виносили саме вони.
Тобто вираження волі учасниками, що зафіксовано в рішенні загальних зборів, яке визнане судом неправомірним або незаконним, не має породжувати тих наслідків, які б з нього слідували. Тому некоректно вважати, що учасники, які набули прав на частку за рішенням таких загальних зборів, будуть позбавлені своїх прав. Адже вони таких прав не мали набути за неправомірним рішенням загальних зборів. Тобто скоріш слід підходити до цього питання таким чином, що суд має констатувати відсутність в учасників, які набули прав на частку за рішенням неправомірних загальних зборів, прав, а не позбавлення їх прав.
2.2. У ситуації, яка аналізується, слід виділяти: (а) припинення права на частку учасника, якого було виключено з ТОВ (як встановлено судом, неправомірно); (б) припинення права на частку учасників, які набули цих прав на підставі рішення загальних зборів, які суд оцінив як неправомірне або незаконне, але не визнав це рішення загальних зборів таким в резолютивній частині судового рішення.
а). Щодо припинення прав на частку учасника, якого було виключено з ТОВ.
В ст. 347 ЦК загальним чином передбачені підстави припинення права власності, перелік цих підстав не вичерпний (ч.2). А в інших статтях, наприклад, ст. 388 ЦК міститься правовий механізм, який спрямований на відновлення права особи на майно, якого вона була позбавлена. Аналіз цієї статті дозволяє вбачити, що особа, яка вважала себе власником цього майна (добросовісний набувач), насправді таким не є, а особа, яка була позбавлена свого майна (власник) може його собі повернути. Тим самим вона не відновлює своє право на майно, а робить його повноцінним, оскільки це майно їй повертається, а не лише юридично належить.
В ситуації з корпоративними правами, які слідують із права на частку, є відмінність у порівнянні з наведеним вище правовим механізмом. Особи, яка набули частки, набули й корпоративних прав, а саме корпоративні права надають можливість голосувати. Вважати, що в цих випадках настають правові наслідки, аналогічні недійсності правочинів (ст. 216 ЦК) цілком і повністю не можливо. Адже тоді б всі рішення, що приймалися загальними зборами за участю учасника, який неправомірно набув частку, мали б визнаватися недійсними, що негативно відбилося на корпоративному управлінні і третіх особах, які вступали у правовідносини з цим товариством.
Тому в сфері корпоративного права слід враховувати цей нерозривний зв’язок прав на частку і корпоративних прав.
Виходячи з цього, при захисті прав учасника, якого неправомірно виключили з ТОВ, слід рухатися шляхом застосування (а) і норм про припинення права власності, і (б) норм про припинення корпоративних прав, тобто про підстави, за яких особа їх позбавляється. І це має бути засноване на нормах корпоративного права, що містяться в ЦК і Законі України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Виключення учасника з товариства призводить до припинення його права на частку, оскільки в цьому разі учасник примусово позбавляється права на частку і йому виплачується її вартість (а за Законом «Про господарські товариства» ― вартість майна товариства пропорційно частці).
Таким чином, діючий на час проведення загальних зборів ТОВ, які призвели до позбавлення позивачки прав, закон містив підставу для цього. Нею є виключення учасника з товариства.
В другому питанні, сформульованому у запиті, зазначається на позбавлення учасників права власності на частку у статутному капіталі товариства (виключення їх зі складу учасників товариства). Видається такий вираз некоректним. Адже при виключенні учасника з товариства саме це ставиться в голову кута і наслідком цього є проведення з ним розрахунків. Тобто в цьому разі учасник пост фактум позбавляється права на частку. І підставою, яка має оспорюватися, буде не підстава для припинення права на частку, а підстава для виключення учасника з товариства. Це стосується виключення позивачки, захист прав якою мав би грунтуватися на оспорюванні нею відповідного рішення загальних зборів.
Відтак, для поновлення свого права позивачці слід цю підставу юридично знищити, що можливе через визнання недійсними рішення загальних зборів. І саме це може бути належним способом захисту.
б). Щодо припинення прав на частки інших учасників ТОВ
Оскільки рішенням загальних зборів набуті або змінені й права інших учасників, то скасування цього рішення буде підставою зміни або припинення й прав цих осіб. Так само при способі захисту, який вважає доцільним і ефективним ВП ВС у подібних випадках (визначення розміру статутного капіталу і розміру часток учасників), ― рішення суду щодо одного учасника (захисту його прав) відіб’ється й на правах інших учасників.
При чому сам по собі перерозподіл часток в статутному капіталі має бути наслідком рішення суду про скасування неправомірного рішення загальних зборів, якими ці частки (оспорювані позивачем) визначалися.
2.3. Заслуговує на увагу в цьому контексті ще й те, що стосується прав інших учасників ТОВ. Суд не має права приймати рішення ані щодо виключення учасника з товариства, ані щодо розподілу і перерозподілу часток. Обидва ці питання перебувають у виключній компетенції загальних зборів.
Тому дивує те, що ВП ВС виходить із того, що вимоги про виключення учасника з товариства суду не підвідомчі, оскільки це є компетенцією загальних зборів, але аналогічного висновку щодо розподілу і перерозподілу часток між учасниками ВП ВС не робить. Більше того, ВП ВС наполягає на тому, що саме це є ефективним способом захисту. Натомість в п.5 ч.2 ст. 30 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» вказується як на виключну компетенцію загальних зборів «перерозподіл часток між учасниками товариства у випадках, передбачених цим Законом».
Тож якщо розглядати такий спосіб захисту, як пропонує ВП ВС ― про визначення розміру статутного капіталу та часток учасників, що призведе до позбавлення права власності на частку у статутному капіталі товариства інших його учасників, то некоректним є бачення, що у цьому разі такі учасники будуть виключені з товариства. Адже суд не може виключити учасника з товариства, а може не визнати його права.
2.4. За Законом «Про господарські товариства» вирізнялися такі підстави припинення прав учасника товариства: 1) виключення, 2) вихід, 3) вибуття. Останнє було пов’язано в основному зі смертю особи-учасника товариства.
Скоріш за все термін «вибуття» має сприйматися як родовий, який вбирає в себе і перші два (хоча це питання може видаватися й неоднозначним з підстав класифікації). Однак як би то не було, але ототожнювати виключення учасника з ТОВ і припинення його права на частку на підставі рішення суду не допустимо.
Слід зазначити на очевидний недолік ст. 23 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», в якій змішані поняття вибуття та виключення, що призвело до повної нісенітниці.
Таким чином, вважаю, що суд не може рішенням про визначення розміру статутного капіталу та часток учасників за позовом одного учасника визначати розміри часток у статутному капіталі Товариства інших його учасників (відповідачів у справі), у випадку, якщо деякі з таких учасників на підставі такого судового рішення можуть бути позбавлені права власності на частку у статутному капіталі товариства. Рішення суду має бути про визнання недійсним або незаконним рішення загальних зборів, що потягне за собою відновлення прав всіх учасників на частки, які вони мали до ухвалення такого рішення. Подібний механізм захисту не тотожній виключенню учасника з товариства через позбавлення його прав на частку, що була ним набута на підставі незаконного рішення загальних зборів.
Також якщо учасники на підставі рішення загальних зборів вносили додаткові вклади, то цей факт також слід вважати неправомірним, оскільки підстава для такого внесення відсутня внаслідок визнання недійсним або незаконним рішення загальних зборів. Відтак, ТОВ набуло ці додаткові вклади безпідставно і ті учасники, які їх вносили, мають право вимагати повернення цих вкладів (ст. 1212 ЦК).
Це само по собі ще раз підтверджує те, що рішення суду, спрямоване на захист прав учасника, якого було неправомірно виключено з ТОВ, не може визначати перерозпод часток у статутному капіталі.
- Якому способу захисту цивільних прав та інтересів, що визначений у частині другій статті 16 ЦК України, відповідає вимога про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві?
3.1. У цьому питанні йдеться про вимогу, яка складається з двох частин: 1) про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю та 2) розмірів часток учасників у такому товаристві.
Ці вимоги щільно пов’язані між собою, оскільки в ситуації, коли учасника виключено з ТОВ, а також були внесені додаткові вклади і змінилися розміри часток всіх інших учасників ТОВ, то задоволення вимоги про визначення частки виключеного учасника безумовно відіб’ється на розмірах часток інших учасників. Адже їх частки вже було визначено на підставі неправомірного або незаконного рішення загальних зборів.
З приводу застосування такого способу захисту див. п.2 цього Наукового висновку.
3.2. Слід застережити, що у ст. 16 ЦК наведений, по-перше, не вичерпний перелік способів захисту, а тому цивільні права можуть захищатися й у інший спосіб, передбачений законом або обраний позивачем. По-друге, наведені у ч.2 ст. 16 ЦК способи захисту не варто ототожнювати з формулюванням позовних вимог, які можуть бути варіативними в межах того чи іншого способу захисту. Тож способи захисту, позначені у ч.2 ст. 16 ЦК, є такими блоками або родовими поняттями, що можуть охоплювати різні позовні вимоги.
3.3. Враховуючи наведене вище, перша вимога ― про визначення розміру статутного капіталу ТОВ та розміру частки учасника-позивача у такому товаристві ― є по суті таким способом захисту, як вимога визнання права власності.
Як в доктрині, так і в судовій практиці не викликає сумнівів те, що право на частку в статутному капіталі є майновим правом і об’єктом права власності. Це дозволяє захищати право на частку через подання позову про визнання цього права за позивачем. Адже якщо позивача було неправомірно виключено з ТОВ, то він має відновити свій статус учасника. Це можна зробити лише через позов про визнання за ним права, оскільки право він має і як такого не лишився, тобто він продовжує бути власником частки.
3.4. Віндикаційний позов для таких випадків не може бути застосовано, оскільки, по-перше, частки учасників були змінені; по-друге, частка не є індивідуально-визначеною річчю і являє собою лише умовно-розрахункову одиницю для позначення тим майнових можливостей, які надаються учаснику.
3.5. Щодо другої складової, позначеної у питанні – про визначення розмірів часток учасників у такому товаристві, то ця вимога являє собою визнання права інших осіб. Адже метою цієї вимоги є визначення їх часток. Якщо наслідком визначення часток учасників ТОВ стає те, що суд визнає відсутність у когось із них частки внаслідок того, що суд визначить інший розмір статутного капіталу і перерозподіл його на частки між учасниками іншим чином, аніж це мало місце за даними реєстру юридичних осіб, громадських формувань та фізичних осіб-підприємців, то ці учасники тим самим визнаються такими, що не мають права на частку.
3.6. Аналіз двох правових позицій ВП ВС, які дотичні визначенню належного способу захисту в розглядуваній справі, доводить таке.
3.6.1. Зазначення КГС ВС у справі №924/700/21 про те, що втрата права власності на частку і статусу учасника за рішенням суду можлива лише у випадках витребування частки із чужого незаконного володіння або переведення на позивача прав та обов’язків покупця частки не має сприйматися як однозначне встановлення лише цих двох підстав припинення права на частку. Ці дві підстави не можуть являти собою виключний перелік припинення прав на частку.
3.6.2. Зазначення КГС ВС у цій справі на те, що такий спосіб захисту прав позивача як визначення розміру статутного капіталу та часток учасників не може призводити до втрати іншими учасниками товариства права власності на їх частки та статусу учасників (корпоративних прав), тобто до фактичного виключення учасників з товариства (п.95) сприймається як суперечливий тому що:
– «втрата права на частку» не може ототожнюватися з «виключенням учасника з товариства». Вираз «втрата права на частку» є недоречним – суд не визнає права учасника на частку, а не виносить рішення про втрату ним права на частку. Відповідно, якщо суд не визнає за особою права, то вона його і не мала, а тому вона його і не набула – тож про втрату права вести мову не можна;
– виключення з ТОВ – прерогатива загальних зборів учасників ТОВ і для цього в законі встановлені лише конкретні підстави. Тож рішення суду такою підставою бути не може.
Тому визначення судом часток учасників ТОВ, наслідком чого може бути встановлення судом того, що хтось з учасників не має частки (не набув її, оскільки відсутня підстава для цього), не означає ані втрати права на частку, ані «фактичного виключення» учасника з товариства.
3.6.3. Правова позиція КГС ВС про те, що суд не має права ухвалювати рішення про виключення учасника з товариства з обмеженою відповідальністю за позовом іншого учасника (справа №905/859/19) є безумовно вірною і відповідає закону. Але це стосується конкретної позовної вимоги одного учасника про виключення іншого учасника ТОВ.
Зіставлення цієї правової позиції КГС ВС з правовою позицією КГС ВС по справі №924/700/21, в якій йдеться про виключення учасника як похідний наслідок визначення часток учасників, доводить відсутність суперечностей між цими правовими позиціями. Адже у справі №905/859/19 предметом позову було виключення зі складу учасників ТОВ, а у справі №924/700/21 – про «виключення учасника» зазначив сам ВС як похідний наслідок перерозподілу часток. І саме останнє видається невірним з підстав, вказаних вище.
3.7. Разом із тим позначення КГС ВС про те, що ця вимога відповідає такому способу захисту як припинення правовідношення (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України) також видається невірною. Адже позивач не вимагає припинення прав іншої особи, а дбає про визнання за ним свого права. Припинення ж прав і, відповідно, корпоративних правовідносин особи, яка неправомірно набула частку, буде лише правовим наслідком задоволення позову позивача про визнання права на частку за ним у тому ї розмірі, як це мало місце до правопорушення.
Тож в цій справі особа не примушується до яких би то не було дій. Вона втрачає право. Тим самим вбачається, що суд поміняв місцями причини та наслідки. Причина – позовна вимога про визнання за виключеним з ТОВ учасником права на частку – не стосується примусового припинення права інших осіб. Останнє є лише правовим наслідком задоволення позову.
У будь-якому разі, думається, що позовні вимоги в цій справі наближені до такого способу захисту, що позначений у п.4 ч.2 ст. 16 ЦК як відновлення становища, яке існувало до порушення. Це виключає зайві спори і нестиковки різного роду у правових позиціях ВС щодо обрання такого способу захисту, як визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві і що, як вказується в запиті, породжує сумніви щодо проблематики підстав припинення чи позбавлення прав інших учасників.
- Чи визначає ч. 5 ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань” виключний перелік способів захисту прав та інтересів учасників у спорах про розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю? Чи може суд захистити право учасника, який був виключений зі складу товариства, іншим способом, зокрема: шляхом оскарження рішення загальних зборів товариства про виключення учасника товариства?
4.1. Для відповіді на поставлене питання слід передусім зазначити на те, що способи захисту визначає матеріальний цивільний закон (а не процесуальний і не «публічний», тобто норми якого є нормами публічного права). А саме таким законом є Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань”. Тому само по собі те, що в цьому Законі з’явилися норми, що регулюють (хоча й опосередковано) відносини захисту цивільних прав, вказує на таку суперечливість. Цього бути не може.
4.2. Будучи законом, що містить норми публічного права (умовно – публічний закон), Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань” потребує точного переліку підстав для вчинення реєстраційної дії. Адже в публічній сфері здійснюється лише те, що приписане законом. Натомість цілком достатньо для такого закону й те, що підставою для внесення змін до реєстру буде рішення суду. Яке ж саме рішення суду і підстави для цього – таким законом передбачатися не мають.
4.3. По суті, зазначений Закон не тільки містить надмірну деталізацію підстав внесення змін до реєстру, не тільки приписує способи захисту, а й фактично перебирає на себе функції суду про допустимість захист прав у різні способи.
4.4. Очевидно вбачається й те, що норма ч. 5 ст. 17 Закону засновується не на нормах ЦК і загальних правових позиціях ВС про допустимість різних способів захисту прав, а на правових позиціях ВС про лише два способи захисту. Тобто Закон з якихось причин помістив до своїх норм одну з правових позицій ВС. Натомість правові позиції ВС і норми закону є різними джерелами права і правові позиції не можуть поміщуватися до закону, хоча б тому що вони можуть з часом переглядатися і змінюватися.
Законодавча влада не може приписувати судовій владі діяти тим чи іншим чином, тим більш у визначенні способів захисту прав в приватних правовідносинах. Так само і судова влада не може впливати на закон таким чином, щоб акти судової влади потрапляли до закону і ставали нормою, що втілюється в закон. Це різні джерела права.
Враховуючи наведене, відповідь на питання має бути такою.
Ч. 5 ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань” не визначає і не може визначати виключний перелік способів захисту прав та інтересів учасників, обмежуючи їх лише визначенням розміру часток у статутному капіталі. Звісно, що суд може захистити право учасника, який був виключений зі складу товариства, іншим способом, зокрема: шляхом оскарження рішення загальних зборів товариства про виключення учасника товариства.
- Який спосіб захисту та поновлення прав учасника товариства спадкоємця), який був незаконно виключений з товариства, якщо після його виключення відбулось збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових вкладів учасників та/або третіх осіб за рішенням загальних зборів учасників, є належним та ефективним в розумінні ст.ст. 15, 18, ч. 2 ст. 23, п.п. З, 5 ч.2 ст. ЗО Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ч. 5 ст.17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань”?
Виходячи з наведених у пунктах 1-4 цього Наукового висновку міркувань, видається, що способом захисту прав учасника товариства може бути визнання недійсним рішення загальних зборів про виключення позивача.
В принципі це можна поєднати з вимогою про визначення частки позивача в статутному капіталі, що про неї зазначила ВП ВС як належний спосіб захисту. Однак сама по собі ця позовна вимога, по-перше, не може існувати без визнання недійсним рішення загальних зборів про виключення учасника; по-друге, неминуче потягне за собою поновлення розподілу статутного капіталу на частки, що мали місце до прийняття цього рішення загальних зборів.
Заявляти в позовній вимозі про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства не вбачається доцільним. Адже це являтиме собою вимогу про припинення у цих осіб прав на частки в тому їх розмірі, який вони мають після прийняття неправомірними загальними зборами рішення. Така вимога становить вимогу про припинення права і не засновується на законі. Зміни часток можуть лише слідувати з інших позовних вимог.
- Чи має право суд, керуючись ч.5 ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань”, ст.5 Г’ПК України, ч.2 ст.16 ЦК України, визначати у судовому рішенні статутний капітал товариства у розмірі, який існував до порушення (незаконного виключення учасника зі складу товариства), якщо за рішенням загальних зборів був збільшений розмір статутного капіталу товариства за рахунок додаткових внесків інших учасників? Чи вимагається у такому разі обов’язкове визнання недійсним (незаконним) рішення загальних зборів учасників товариства, яким було змінено розмір статутного капіталу товариства, здійснено перерозподіл часток між учасниками товариства після виключення учасника товариства? У який спосіб таке визнання недійсним (незаконним) рішення загальних зборів учасників товариства має бути зроблено?
6.1. Думається, що суд має в цьому випадку визначати у рішенні статутний капітал товариства у розмірі, який існував до порушення (незаконного виключення учасника зі складу товариства), оскільки це надасть можливість позивачеві безперешкодно внести зміни до реєстру. В іншому випадку можна очікувати додаткових позовних вимог про оскарження дій реєстратора. Адже реєстратор керується нормою закону, яким йому приписується виконання певних дій; і відсутність в рішенні суду того, що вимагається законом, унеможливить внесення реєстратором змін до реєстру.
Питання ж помилкового підходу законодавця, який у ч.5 ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань” помістив норму, що звужує право особи на захист, в даному разі державного реєстратора обходить.
Тому задля належного захисту прав осіб, як видається, слід позначати в рішенні суду те, що вимагається цієї недолугою нормою допоки її не буде змінено.
6.2. Таке рішення суду буде наслідком вирішення спору по суті, тобто наслідком визнання недійсним рішення загальних зборів. Адже закон в сфері корпоративних прав, на відміну від наслідків недійсності правочинів (ст. 216 ЦК), не визначає таких наслідків недійсності рішень загальних зборів. Аналогія закону тут проблематична, оскільки рішення загальних зборів не є правочином, про що неодноразово заявлялося в правових позиціях ВС і ВСУ. Тим більш, що такий підхід ускладнив би ситуацію тим, що було б поставлено під сумнів й інші рішення загальних зборів у неправомочному складі, що негативно відбилося б на правах третіх осіб.
Тому суд має «вузько» вирішити цю проблему, вказуючи наслідки недійсності рішення загальних зборів саме для кола учасників – щодо визначення статутного капіталу і часток, як це було до винесення загальними зборами неправомірного рішення.
6.3. Враховуючи наведене, видається, що суд мав би постановити рішення про (а) визнання недійсним рішення загальних зборів; (б) встановлення правових наслідків недійсності рішення загальних зборів – поновити права учасників корпоративних правовідносин у стані, який мав місце до прийняття такого рішення; шляхом (в) встановлення розміру статутного капіталу ТОВ, кола учасників і їх часток у статутному капіталі.
- Чи має право суд у розумінні ч. 5 ст.17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань”, п.4 ч.2 ст.16 ЦК України, ч.4 ст.45 ГПК України поновлювати склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю за позовом учасника товариства, що був незаконно виключений, шляхом визначення іншим учасникам товариства, що також були виключені зі складу учасників товариства, але не оскаржували таке виключення, і беруть участь у справі як відповідачі?
7.1. Оскільки особа, яка звертається до суду, прагне захисту своїх прав, то її позовні вимоги стосуються лише визнання за нею (відновлення, набуття тощо) нею прав. Натомість це в корпоративних правовідносинах сполучено з правами інших осіб, оскільки за зміною частки одного учасника неминуче зміниться розподіл статутного капіталу на частки і зміняться частки інших учасників. Адже корпоративні правовідносини – це є й правовідносинами між учасниками (ст. 96-1 ЦК).
Тому суд має остаточно визначити і склад учасників, і їх частки. При цьому по суті відбувається поновлення складу учасників. Те ж, чи слід вказувати на це в рішенні суду, тобто акцентувати на поновленні їх прав, крім того, що вказувати на розподіл часток між ними, – з цим слід суду визначитися.
7.2. Видається, що інші учасники ТОВ мають бути не відповідачами, а третіми особами і від вирішення спору по суті залежатимуть їхні права на частки.
Член НКР при Верховному Суді проф. І. Спасибо-Фатєєва
[1] Property Restitution in Central and Eastern Europe’ <https://2009-2017.state.gov/p/eur/rt/hlcst/c12070.htm> (accessed: 21.05.2021); Спасибо-Фатєєва І. Реституція: проблеми поновлення права власності // Право України. 2015. – № 11- С.89-98.
