НАУКОВИЙ ВИСНОВОК
щодо цивільно-правового наслідку підробки підпису на договорі, який потребує нотаріального посвідчення
I. ВСТУПНА ЧАСТИНА
Метою підготовки цього висновку є з’ясування цивільно-правових наслідків підробки підпису на договорі, який потребує нотаріального посвідчення.
Висновок підготовлено на запит відповідно до п. 3.3. розд. 3 Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді, затвердженого Постановою Пленуму Верховного Суду від 02 лютого 2018 року № 1.
Для підготовки наукового висновку поставлені такі питання:
- За якими ключовими критеріями поділяються правочини (класифікуються) на нікчемні, неукладені чи оспорювані?
- До якої категорії правочинів (нікчемний, неукладений чи оспорюваний) відноситься договір, який потребує нотаріального посвідчення, вчинений від імені власника майна, за умови непідписання власником цього правочину (підпис власника у договорі підроблений)?
- Яким чином впливає фальсифікація підпису (неналежність підпису певній особі), як невід’ємного реквізиту письмової форми договору, на класифікацію правочину?
- Який спосіб судового захисту найбільш відповідає критерію ефективності при оспоренні договорів, які потребують нотаріального посвідчення, з підстав їх непідписання стороною правочину (зокрема підпис власника у договорі підроблений)?
II. АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА
- Недійсні та неукладені правочини розмежовуються за такими критеріями.
По-перше, недійсний договір є правопорушенням, оскільки не відповідає вимогам ст. 203 ЦК (крім її ч. 4). Тоді як неукладений договір свідчить лише про відсутність юридичного факту через те, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов (ст. 638 ЦК). Тобто тут робиться акцент на 2-х моментах: 1) саме сторони договору, які досягають певної домовленості, беруть у ньому участь; 2) мова йде про істотні умови договору. Якщо хоча б одна із наведених складових відсутня, то договір слід вважати неукладеним.
По-друге, правочин можна визнати недійсним, звернувшись до суду, а неукладеним – ні.
Спільним між недійсними і неукладеними правочинами є те, що вони юридично не існують. Так, складений та підписаний договір, який усупереч закону не посвідчений нотаріально, договором не є, а розцінюється лише як письмовий доказ досягнення домовленості про його укладення. Так само договір, який хоча і підписаний сторонами, але не містить тих істотних умов, які вимагаються законом, не є правочином, тобто не тягне за собою правових наслідків.
В рамках недійсних правочинів виявлення неправомірності дій осіб відбувається як шляхом зіставлення правочину і вимог закону без звернення до суду (у випадку нікчемності правочинів), так і судом зі з’ясуванням і доведенням того, щó потягло за собою недійсність правочину (для оспорюваних правочинів). Склади нікчемних правочинів поширюються на ті ситуації, коли все зрозуміло і потреба в доведенні певних фактів відсутня. У цьому якраз і полягає істотна різниця між двома названими видами недійсних правочинів.
Так, щодо окремих правочинів ЦК встановлює їх нікчемність у разі недотримання письмової форми (приміром, ч. 2 ст. 547 ЦК закріплено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним). Також окремий склад нікчемного правочину – ч. 1 ст. 220 ЦК: у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Законодавець установив правило, що тільки оспорювані правочини визнаються судом недійсними, а нікчемні самі по собі є правопорушенням, яке не вимагає доведення цього в судовому порядку.
Отже, нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не потрібно рішення суду.
Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». У ЦК відсутня окрема стаття, в якій би перелічувалися всі нікчемні правочини, але за текстом ЦК можна відшукати норми про нікчемність тих або інших правочинів.
На відміну від нікчемного, оспорюваний правочин визнається недійсним лише судом, якщо одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом.
- У випадку, коли підпис особи на договорі є підробленим, то відсутня одна із умов його укладеності, зазначена у п. 1 – сторона договору не бере в ньому участь, а, отже, договір є неукладеним.
Застосовувати у такому випадку положення ч. 3 ст. 203 ЦК як підставу недійсності такого правочину не допустимо.
Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Воля відіграє важливу роль при вчиненні правочину. При цьому важливо, щоб процес формування волі відбувався без впливу (тиску) зовнішніх обставин чи факторів, які її деформують. Тобто необхідно, щоб волевиявлення ставало виразником дійсної волі сторони (сторін) без спотворень. В іншому випадку мають застосовуватися правила щодо недійсності правочинів. Наведена ситуація може мати місце, зокрема, у разі помилки, обману, насильства, збігу тяжких обставин, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною правочину.
У ч. 3 ст. 203 ЦК сформульовано загальну вимогу щодо волевиявлення учасника правочину, що має дві складові: 1) воно має бути вільним; 2) волевиявлення має відповідати волі учасника правочину. Тлумачення вказаної норми дає підстави стверджувати, що вона застосовується лише тоді, коли існує волевиявлення учасника правочину, хоча б деформоване. Тобто в такому випадку процес формування волі відбувався під впливом (тиском) зовнішніх обставин чи факторів, які її деформують.
В протилежному випадку застосування ч. 3 ст. 203 ЦК є неможливим.
- Підпис на правочині виконує функцію фіксації волеявиявлення сторони (хоч навіть і спотвореного) на вчинення правочину і її ознайомлення з його змістом.
У разі фальсифікації підпису на правочині – це означає, що волевиявлення сторони правочину взагалі відсутнє, іншими словами, відсутня сторона правочину. А, отже, за формулою абз. 1 ч. 1 ст. 638 ЦК договір є неукладеним, якщо саме сторона не досягла згоди щодо всіх істотних умов договору з іншою його стороною.
- В окресленому випадку слід вести мову про належність способу захисту. Спосіб захисту про визнання правочину недійсним (оспорювання правочину) є належним, коли наявна підстава для його недійсності (оспорювання), передбачена в ст. 203 ЦК, або в інших законодавчих нормах. В протилежному випадку спосіб захисту у вигляді визнання правочину недійсним не буде вважатися належним.
Так, у разі підробки підпису необхідно констатувати, що воля і волевиявлення особи щодо укладення такого правочину були відсутні взагалі; особа, яка позначена як сторона правочину, не досягала згоди щодо його істотних умов; домовленість між сторонами договору відсутня, а, отже, правочин з фальсифікованим підписом є неукладеним.
Якщо на виконання неукладеного договору стороною передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (ст. 1212-115 ЦК).
ІІІ. ВИСНОВКИ
Вищенаведене надає можливість зробити такі висновки:
щодо питання № 1: недійсний договір є правопорушенням, оскільки не відповідає вимогам ст. 203 ЦК (крім її ч. 4). Тоді як неукладений договір свідчить лише про відсутність юридичного факту через те, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов (ст. 638 ЦК). В рамках недійсних правочинів виявлення неправомірності дій осіб відбувається як шляхом зіставлення правочину і вимог закону без звернення до суду (у випадку нікчемності правочинів), так і судом зі з’ясуванням і доведенням того, щó потягло за собою недійсність правочину (для оспорюваних правочинів);
щодо питання № 2: якщо на договорі, який потребує нотаріального посвідчення, підроблено підпис, то такий договір є неукладеним;
щодо питання № 3: фальсифікація підпису на договорі призводить до його неукладеності;
щодо питання № 4: належним способом захисту в такому випадку буде вимога про повернення майна, набутого без достатньої правової підстави.
Кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного права № 1 Національного юридичного університету України імені Ярослава Мудрого, член НКР при ВС
М. В. Ус
