ЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПУ ДОБРОСОВІСНОСТІ У ПРАВОВІДНОСИНАХ ЩОДО СПІЛЬНОГО МАЙНА ДВОКВАРТИРНОГО БУДИНКУ
Одним із наслідків кардинального реформування інституту власності в Україні у 1990-х роках стало виникнення на базі потужного державного житлового фонду широких верств приватних власників житла (здебільшого квартир у багатоквартирних житлових будинках). При цьому, попри усі намагання законодавця, створення несуперечливого та ефективного правового механізму управління такими будинками й досі не здійснено, у тому числі через недостатню увагу розробників відповідних проектів до особливостей правового режиму житла та до принципової різноманітності ситуацій, у яких таке управління має здійснюватися.
Зазначена обставина зумовила, зокрема, і те, що питання самого правового режиму багатоквартирного житлового будинку у приватноправовому вимірі за останні тридцять років у вітчизняному правовому полі не тільки не вирішене, а й навіть дещо ускладнилося.
Загалом, проблематика правового режиму багатоквартирного будинку не є новою для вітчизняної цивілістичної доктрини. Фактично вона постала перед правознавцями у 1950-х – 1960-х роках після набрання обертів кооперативним (колективним) житловим будівництвом. До цього періоду радянське цивільне право хоча й принципово допускало можливість існування особистої власності громадян на квартири, але типовою ця правова ситуація не була, становлячи радше виключення із загального правила.
