ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ У ДОГОВОРАХ ПРО ВИКОНАННЯ РОБІТ
Прийняті у вітчизняній цивілістиці класифікації цивільно-правових договорів традиційно виокремлюють договори про виконання робіт як самостійну групу договорів, визначаючи їх особливість у створенні внаслідок їх виконання віддільного від дій зобов’язаної особи матеріалізованого результату. При цьому групу договорів про виконання робіт майже вичерпує собою конструкція договору підряду, адже всі ці договори побудовані за підрядною схемою, генеральною моделлю підряду, і тому часто іменуються в літературі «підрядоподібними» договорами.
Неодмінна часова різниця між укладенням та виконанням договору підряду, а також часто властива підрядному результату технічна складність й призначеність для тривалого використання, зумовлюють не тільки підвищене значення гарантій та гарантійних строків у підрядних правовідносинах, а й вимагають визначення певних особливостей загальної конструкції позовної давності у підряді.
Такого роду особливості визначені передусім у статтях 863 та 864 Цивільного кодексу України, які підлягають застосуванню до усіх видів підрядних договорів за умови відсутності у конкретному випадку спеціальної норми.
На перший погляд зміст приписів вказаних статей ЦК простий і ясний: перша з них (ст. 863) визначає особливості позовної давності, що застосовується лише до вимог щодо належної якості роботи, а друга (ст. 864) – встановлює спеціальні випадки початку перебігу позовної давності в підрядних правовідносинах в окремих випадках. Однак якщо придивитися, то зазначена простота виявиться уявною.
