20-річчя ЦК:
до питання про еволюцію вітчизняного зобов’язального права
Напередодні двадцятої річниці набрання чинності першим на вітчизняних теренах справжнім кодексом приватного права не дивним є тяжіння ледь не кожного українського правника до підбиття підсумків та міркувань про майбутнє національного цивільного законодавства.
У контексті проблематики права зобов’язального постановка перед собою таких питань створює ризик потонути в обсязі матеріалу для роздумів та аналізу, адже Книга 5 «Зобов’язальне право» вітчизняного ЦК є найоб’єміншою з усіх інших його книг: охоплює 37 з 90 глав ЦК, 707 з 1308 статей (за порядковою нумерацією, не рахуючи виключених та додаткових), включаючи тим самим очевидно більше половини усього нормативного масиву основного акту цивільного законодавства. Тим не менш, зустрінемо цю небезпеку прямо й спробуємо досягти поставленої мети.
Чим же примітним є минуле двадцятиріччя для українського права зобов’язань? Ризикуючи висловитися надто провокативно, все ж таки насмілюся стверджувати, що відмінною рисою вітчизняного зобов’язального права починаючи з 2004 року є його відчутна нормативна стабільність.
Вироблені розробниками ЦК на грунті класичних цивілістичних доктрин засадничі конструкції національного права зобов’язань витримали випробування часом, довели свою життєздатність й наразі залишаються фактично незмінними попри усі буремні події вітчизняного політичного життя (не говорячи вже про події останніх майже двох років).
