І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
1.1. У запиті поставлені такі питання:
- Чи застосовується стаття 18 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” до правовідносин, що виникають у разі прийняття рішення про збільшення статутного капітал/ приватного підприємства за рахунок додаткових вкладів?
- Які правові наслідки невиконання учасником приватного підприємства рішення загальних зборів учасників підприємства про залучення додаткових вкладів, якщо рішенням не врегульовано порядок та строки внесення учасниками додаткових вкладів?
- Чи має право приватне підприємство стягувати з учасника заборгованість зі сплати додаткового внеску, якщо рішення загальних зборів учасників підприємства про залучення додаткових вкладів ним не виконується добровільно?
- Чи є рішення загальних зборів приватного підприємства про залучення додаткових вкладів за рахунок його учасників підставою для виникнення обов’язку в учасника приватного підприємства у розумінні статей пункту б) частини першої статті 11 Закону України “Про господарські товариства”, пункту 2 частини першої статті 117 ЦК України (з урахуванням положень статті 144 ЦК України, частини першої, другої статті 16, пункту а) частини першої статті 59 Закону України “Про господарські товариства”, які діяли на момент виникнення спірних відносин у справі № 905/2639/17 та аналогічні норми пункту 2 частини першої статті 6, статті 18, пункту З частини другої статті ЗО Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, чинні на момент виникнення правовідносин у справі № 925/200/22, що переглядається,), а також для виникнення зобов’язання у розумінні статей 173,174,176,193 ГК України, статей 526, 530, 598, 599, 610 ЦК України?
ІІ. АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА
2.1. Для відповіді на поставлені у запиті питання використовувалися порівняльний та формально-логічний методи дослідження, тлумачення норм ЦКУ, ГКУ та законів «Про господарські товариства» та «Про товариства з обмеженою відповідальністю» та співвідношення загальних і спеціальних норм, а також норм, що регулюють корпоративні та зобов’язальні відносини.
2.2. Проблематика регулювання відносин у приватному підприємстві (далі – ПП) полягає у відсутності відповідних норм у Господарському Кодексі України, яким передбачається такий вид юридичної особи (ст. 113). Тому є можливість спиратися лише на правову позицію ВП ВС , відповідно до якої приватне підприємство є товариством з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ). Відтак, до ПП застосовуються норми про ТОВ. Спираючись на цей загальний висновок (єдино який і слідує для застосування норм про ТОВ до ПП), слід надавати відповіді на поставлені в запиті питання, рухаючись шляхом «від загального до конкретного».
2.3. Чи застосовується стаття 18 Закон України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” до правовідносин, що виникають у разі прийняття рішення про збільшення статутного капітал/ приватного підприємства за рахунок додаткових вкладів?
Якщо ПП є товариством з обмеженою відповідальністю, то до нього застосовуються всі норми про ТОВ. Це, до речі, жодним чином не суперечить сутності ПП як юридичної особи з корпоративним устроєм. Причин незастосування ст. 18 Закону «Про ТОВ/ТДВ» до ПП не існує.
2.4. Які правові наслідки невиконання учасником приватного підприємства рішення загальних зборів учасників підприємства про залучення додаткових вкладів, якщо рішенням не врегульовано порядок та строки внесення учасниками додаткових вкладів?
В ч.6 ст. 18 Закону «Про ТОВ/ТДВ» передбачено, що в рішенні загальних зборів має вказуватися строк внесення додаткових вкладів. Натомість якщо такого строку в рішенні не містилося, це не є причиною вважати таке рішення недійсним. Тоді діятиме загальна норма, що слідує з диспозитивності, а саме : «Учасники товариства можуть вносити додаткові вклади протягом строку, встановленого рішенням загальних зборів учасників, але не більше ніж протягом одного року з дня прийняття рішення про залучення додаткових вкладів». Тобто Закон встановлює строк не більше одного року і тому на випадок відсутності в рішенні загальних зборів такого строку слід вважати, що внесення додаткових вкладів може тривати рік.
Протягом одного місяця з дати спливу року (якщо в рішенні загальних зборів був відсутній строк для внесення додаткових вкладів) загальні збори учасників товариства приймають рішення, передбачені ч. 10 ст.18 Закону «Про ТОВ/ТДВ».
Відповідно, гіпотетично можливі чотири варіанти розвитку ситуації, що складається після прийняття рішення вищим органом:
- особа підкоряється такому рішенню і вносить вклад
- особа не підкоряється такому рішенню і не вносить вклад і тоді її примушують до виконання рішення
- особа не підкоряється і виходить із ПП
- особа не вносить вклад і її частка стає меншою, враховуючи питому вагу незміненої частки в разі внесення іншими учасниками додаткових вкладів
Який із варіантів – 2 або 4 – слід обирати, слідує з ст. 18 Закону «Про ТОВ/ТДВ».
Однак, такі наслідки передбачені ч. 11 ст. 18 Закону, лише якщо між учасником і ТОВ було укладено договір про внесення додаткового складу.
Сам так формулюється ця норма:
Якщо додаткові вклади не внесені учасником товариства та/або третьою особою, з яким (якою) укладено договір про внесення додаткового вкладу, в повному обсязі та своєчасно, такий договір вважається розірваним, якщо рішенням загальних зборів учасників не затверджено розмір частки такого учасника та/або третьої особи виходячи з фактично внесеного ним додаткового вкладу.
Тож спостерігаються такі варіанти:
- якщо договір було укладено і учасник його не виконав – наслідків норма не містить
- якщо договір не було укладено і учасник не виконав рішення загальних зборів – наслідків норма не містить
- якщо договір було укладено і учасник виконав рішення загальних зборів частково, тобто не вніс додатковий вклад в повному розмірі – договір вважається розірваним, але наслідків розірвання такого договору норма не містить
- якщо договір було укладено і учасник виконав рішення загальних зборів частково, тобто не вніс додатковий вклад в повному розмірі – загальні збори можуть прийняти рішення про затвердження розміру частки такого учасника, виходячи з фактично внесеного ним вкладу.
Тож слід констатувати, що Закон «Про ТОВ/ТДВ» не містить регулювання правових наслідків невиконання учасником рішення загальних зборів, якщо між ним та ТОВ не було укладено договору про внесення додаткового вкладу.
В такому разі слід орієнтуватись на подібні або схожі ситуації в інших (тобто, не в корпоративних) правовідносинах. Найбільш дотичним може стати договірне право, відповідно до загальних підходів якого наслідки невиконання договору передбачаються договором, а якщо вони в договорі відсутні, то має діяти норма закону про відповідні договори. У відсутність й такої норми – діє загальна норма закону про відшкодування збитків та загальний принцип про компенсаційні засади відповідальності.
Якщо ми маємо корпоративні правовідносини, то в разі відсутності норми закону такі наслідки регулюються внутрішніми актами юридичної особи (на взірець із договором, який регулює відносини між сторонами договору). Цими актами можуть бути внутрішні положення, а у їх відсутність – рішення загальних зборів.
Тож загальні збори можуть обрати один із варіантів реагування на порушення учасником рішення загальних зборів про внесення додаткових вкладів. І не виключається, що таким варіантом може бути примушення особи до внесення такого вкладу або його примусове стягнення. Тому самі загальні збори мають продумати те, які для ПП найбільш прийнятні правові наслідки.
2.5. Чи має право приватне підприємство стягувати з учасника заборгованість зі сплати додаткового внеску, якщо рішення загальних зборів учасників підприємства про залучення додаткових вкладів ним не виконується добровільно?
Враховуючи наведене вище, думається, що стягнення з учасника заборгованості зі сплати додаткового внеску може бути застосовано як наслідок невиконання таким учасником рішення загальних зборів.
Мотивація такої відповіді:
- Корпоративне законодавство, як і цивільне, побудоване на диспозитивності. В даному разі можливі різні варіанти реагування на невиконання учасником рішення загальних зборів.
- При цьому обрання варіанту належить до компетенції загальних зборів. Це слідує не тільки з того, що учасник є боржником, оскільки не виконав рішення загальних зборів, а тому право кредитора – обирати варіант своєї поведінки як уповноваженої особи в цих правовідносинах (якщо закон не передбачає такого варіанту), а й з того, що у самій нормі ч.11 ст. 18 Закону «Про ТОВ/ТДВ» вказується на те, що рішенням загальних зборів учасників може бути затверджене, а може й не бути затверджено розмір частки такого учасника та/або третьої особи виходячи з фактично внесеного ним додаткового вкладу. Це означає, що загальні збори навіть при частковому виконанні учасником рішення загальних зборів про внесення додаткових вкладів можуть не прийняти рішення про те, що вклад такого учасника збільшився, але не в повній мірі, як би це було, якщо би він повністю вніс вклад. Тож такий учасник при такому повороті подій, хоча б і вніс частину додаткового вкладу, але вона могла бути йому повернута, якщо б загальні збори не затвердили розмір частки такого учасника по факту внесення ним частини вкладу. Тим самим Закон надає таке право загальним зборам, а це ще раз підтверджує, що обрання наслідку невиконання учасником рішення про внесення додаткового вкладу є прерогативою загальних зборів у відсутність імперативної норми в Законі, якою би регулювались такі наслідки
2.6. Чи є рішення загальних зборів приватного підприємства про залучення додаткових вкладів за рахунок його учасників підставою для виникнення обов’язку в учасника приватного підприємства у розумінні статей пункту б) частини першої статті 11 Закону України “Про господарські товариства”, пункту 2 частини першої статті 117 ЦК України (з урахуванням положень статті 144 ЦК України, частини першої, другої статті 16, пункту а) частини першої статті 59 Закону України “Про господарські товариства”, які діяли на момент виникнення спірних відносин у справі № 905/2639/17 та аналогічні норми пункту 2 частини першої статті 6, статті 18, пункту З частини другої статті ЗО Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, чинні на момент виникнення правовідносин у справі № 925/200/22, що переглядається,), а також для виникнення зобов’язання у розумінні статей 173,174,176,193 ГК України, статей 526, 530, 598, 599, 610 ЦК України?
Корпоративне законодавство, у тому числі наведені у питанні норми, передбачають обов’язки учасників господарських товариств. Ці обов’язки можуть виникати з різних дій, а також з рішень загальних зборів. Такі рішення обов’язкові для всіх учасників, які мають їх виконувати. Як вказувалося вище, учасники можуть і не виконувати такі рішення, але в такому випадку вони мають право вийти з товариства. Якщо учасник не виходить із товариства (в даному разі ПП), то він мусить виконати рішення загальних зборів по внесенню ним додаткового внеску. Тож це є його обов’язком.
ВС неодноразово по різним справам доходив висновків, що корпоративні правовідносини можуть перетворюватися на зобов’язальні. Приклад – прийняття рішення загальними зборами про виплату дивідендів, що становить обов’язок товариства. До прийняття такого рішення право на дивіденди існує лише потенційно. Після прийняття рішення учасник може вимагати виплати дивідендів, а товариство зобов’язано виконати цю вимогу. Більше того, на проценти нараховуються проценти річних як відповідальність товариства за невиконане належним чином зобов’язання. Тим самим ВП ВС вийшла за межі розуміння зобов’язання як правовідношення, заснованого на договорі, і розуміє як підставу виникнення зобов’язання й рішення загальних зборів. Це видається цілком вірним. Тому подібний підхід прийнятний і до правовідносин, що виникають на підставі рішення загальних зборів щодо внесення додаткових вкладів. Таке рішення слугує підставою виникнення зобов’язання, яке має виконуватися належним чином як і будь-яке інше зобов’язання. Відповідно, за невиконанням цього зобов’язання мають слідувати певні адекватні дії уповноваженої сторони і невиконання такого зобов’язання має тягнути відповідні правові наслідки. Оскільки закон не встановив таких наслідків, то їх вправі встановити уповноважена сторона – ПП (загальні збори його учасників).
При цьому слід ще раз наголосити, що: (а) з рішенням загальних зборів учасник, який не виконав його, погодився; (б) загальні збори відповідно до ч.11 ст. 18 Закону «Про ТОВ/ТДВ» вправі приймати рішення про наслідки неповного внесення учасником додаткового вкладу, але Закон не приписує інших варіантів такого рішення.
Загальний висновок:
Видається, що загальні збори ПП вправі приймати рішення про стягнення з учасника, який не виконав рішення загальних зборів про внесення додаткового вкладу, суми, що підлягає внесенню ним. Це як один із варіантів, який обирає ПП по відношенню до свого учасника.
Член Науково-консультативної
ради при Верховному Суді,
професор І. Спасибо-Фатєєва
