Анотація
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
1.1. У запиті поставлені такі питання:
- Чи встановлює закон особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину, зміст якого суперечить інтересам держави і суспільства, або особливі правові наслідки недійсності такого правочину? Якщо так, то які? Якщо ні, то які правові наслідки недійсності такого правочину?
- За яких умов суд застосовує двосторонню реституцію як правовий наслідок недійсності правочину? Чи є необхідним для цього пред’явлення кожною зі сторін недійсного правочину (заінтересованою особою) окремих реституційних позовних вимог (в тому числі зустрічних), які стосуються повернення / відшкодування всього, що інша сторона (сторони) одержала на виконання такого правочину? Якщо ні, чи має суд застосувати двосторонню реституцію як наслідок недійсності правочину за реституційною вимогою лише однієї з його сторін (заінтересованої особи), яка стосується тільки повернення / відшкодування відчуженого нею на користь іншої сторони?
- Який суб’єкт (суб’єкти) наділений правом на звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину з тих підстав, що його зміст суперечить інтересам держави і суспільства або що його вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства?
1.2. Всі три питання стосуються проблематики недійсності правочинів і мають підґрунтям спірне регулювання у ЦК України підстав та наслідків недійсності правочинів, вчинених всупереч інтересам держави та суспільства, яке посилилося внесенням змін до ст. 228 ЦКУ у 2010 р. Цивілістична наукова спільнота неодноразово звертала увагу на суперечливість цієї норми основним засадам, на яких побудовано ЦКУ, але норма дотепер залишається в такій редакції. Тому не дивно, що її застосування викликає проблеми, про що ми попереджали. При чому це проблеми концептуального характеру.
1.3. При відповіді на поставлені у запиті питання хотілося б звернути увагу ще на дві обставини:
а) орієнтир Верховного Суду на збереження правочинів, наскільки це можливо, що відповідає потребам цивільного обороту – і з цією правовою позицію можна цілком погодитися. Тож останнім часом спостерігається практика, яка рухається цим руслом і виходить із того, що варто застосовувати інші способи захисту, якщо це дозволяє спірна ситуація, аніж визнання правочину недійсним;
б) у законодавстві Давнього Риму передбачалося, що у разі купівлі-продажу майна за явно неадекватною ціною (laesio enormis) договір підлягає анулюванню або потерпіла сторона має право вимагати застосовується спосіб захисту, який полягає у відшкодуванні шкоди, заподіяної цим, а не визнання правочину недійсним. Такий підхід не отримав подальшого закріплення в законодавстві різних країн, у т.ч. сучасному. Це питання врегульовується по-різному і спори вирішуються по-різному із врахуванням різних обставин.
