НАУКОВИЙ ВИСНОВОК
на запит судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду В.Я. Погребняка щодо позовної давності за вимогами іпотекодержателя до майнового поручителя про звернення стягнення на предмет іпотеки
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
У запиті поставлені такі питання:
- З якого моменту починається перебіг позовної давності за вимогами іпотекодержателя до майнового поручителя про звернення стягнення на предмет іпотеки:
– з моменту, коли не виконане чи неналежно виконане основне зобов’язання, забезпечене іпотекою;
– з дня, наступного за останнім днем строку виконання вимоги іпотекодержателя про дострокове виконання зобов’язання, що надіслана за правилами статті 35 Закону України «Про іпотеку» (у разі невиконання такої вимоги майновим поручителем)
– з іншого моменту, крім вказаних?
- У разі, якщо предметом іпотеки є одна неподільна нерухома річ, і така іпотека забезпечує декілька вимог по різним кредитним договорам, укладеним в межах однієї генеральної кредитної угоди, то чи впливає невиконання чи неналежне виконання одного з таких договорів на перебіг позовної давності за вимогами іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою виконання зобов՚язань боржника за іншими договорами?
- Чи може розмір кредиторських вимог іпотекодержателя до майнового поручителя у справі про банкрутство останнього перевищувати у гривневому еквіваленті розмір вимог того ж іпотекодержателя до боржника за основним зобов’язанням, якщо розмір останніх вже визначено раніше судом у справі про банкрутство такого боржника за основним зобов’язанням?
ІІ. АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА
Для відповіді на поставлені у запиті питання використовувалися порівняльний та формально-логічний методи дослідження, тлумачення норм, що містяться в Цивільному кодексі України (далі – ЦК) та Законі України «Про іпотеку», Кодексі України з процедур банкрутства (далі – КУзПБ). Шлях до висновків, зроблених на запитання, – від відомого і безперечного до того, щ потребує доведення і визначеності.
- Щодо позовної давності
- Глава 19 ЦК містить норми, якими регулюється позовна давність, її застосування, початок перебігу та ін. Відповідно до статті 256 ЦК позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду. І хоча це визначення піддається обгрунтованій критиці з боку науковців, оскільки особа не позбавлена можливості звернутися з позовом і зі спливом позовної давності, і суд може захистити її право (частина 2 статті 267 ЦК України), по суті позовна давність є строком захисту порушеного права в суді. Тож, по-перше, в межах цього строку особа може розраховувати на захист судом її права. А отже, принципово важливим є встановлення початку перебігу цього строку. По-друге, підлягає визначенню те, чи мають місце однакові підходи до позовної давності в позовному провадженні та в процедурі банкрутства. З цього приводу слід висловитися за те, що в обох випадках йдеться про захист прав кредитора отримати борг в примусовому порядку – через суд. Тому специфіка процедури банкрутства не може впливати на загальну вимогу про позовну давність. Про це прямо зазначається в численних правових позиціях КГС ВС, зокрема в постановах від 30.11.2021 у справі № 904/709/20: «…у справі про банкрутство при розгляді кредиторських грошових вимог до боржника застосовуються загальні норми цивільного законодавства про позовну давність»; від 15.09.2022 у справі № 908/2828/19: «…у справі про банкрутство при розгляді кредиторських грошових вимог до боржника застосовуються загальні норми цивільного законодавства про позовну давність».
- За наявності такого способу забезпечення виконання зобов’язання як застава/іпотека виникає правова конструкція з двох зобов’язань – основного (кредитного) та акцесорного (заставного/іпотечного). Невиконання або неналежне виконання першого зобов’язання спричиняє активизацію другого. Такий їхній симбіоз надає можливість ефективно захистити право кредитора, забезпеченого заставою/іпотекою.
Оскільки обидва вони (кредитний договір та застава/іпотека) є зобов’язаннями, то на обох поширюється норма абз.1 ч.5 ст. 261 ЦК про початок перебігу позовної давності. Адже в обох цих зобов’язаннях строк виконання визначений: в основному – строком його належного виконання, в акцесорному – невиконанням основного, тобто спливом строку належного виконання, вказаного в основному договорі.
Ще одним аргументом для визначення перебігу позовної давності є ст. 266 ЦК України, якою встановлюється її сплив, а саме – зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, у т.ч. накладення стягнення на заставлене майно. Відповідно, логічно вважати, що якщо позовна давність спливає як до основного, так і до акцесорного зобов’язання, то і початок позовної давності визначається ідентично, тобто дзеркально.
Таку правову позицію висловлював й ВС, зазначаючи, що «на вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо)» (постанови Верховного Суду від 18.08.2021 у справі №201/15310/16, від 13.07.2022 у справі № 911/1850/18 та ін.).
Останнім аргументом на користь встановлення початку перебігу позовної давності для основного та акцесорного зобов’язання (іпотечного в даному разі) є відсутність в ЦК особливих норм для визначення початкового моменту перебігу позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки відповідно до вчення про строки і за сутності норм ЦК вони є імперативними, то для позовної давності до вимоги по іпотечному зобов’язанню не існує ані спеціальних строків давності, ані спеціальних вимог про початок їх перебігу.
З цих причин до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК), початок перебігу якої визначається за загальними правилами ч. 1 ст. 261 ЦК – від дня[1], коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки позовна давність починає перебіг з наступного дня після спливу строку кредитного договору, забезпеченого іпотекою. Це є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»), що дозволить кредиторові задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням.
1.3. Слід втім зробити застереження, що відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону, тобто у разі порушення умов не основного зобов’язання, а власне договору іпотеки. Тож перебіг позовної давності по іпотечному зобов’язанню може пов’язуватися не тільки з порушенням основного договору, а й порушенням акцесорного зобов’язання.
Таким чином, відповідь на перше питання запиту про початок перебігу позовної давності слід віддати на підтримку першого варіанту із застереженням на можливість й іншого моменту початку перебігу позовної давності відповідно до ч.1 ст. 33 Закону «Про іпотеку».
1.5. Слід відвернути можливість застосування другого варіанту початку перебігу позовної давності, наведеного у запиті, з таких причин.
Відповідно до ст. 35 Закону «Про іпотеку» Повідомлення про порушення основного зобов’язання та/або іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення в разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору. І хоча законодавець вживає термін «надсилає», такі дії іпотекожержателя, по-перше, не є обов’язковими, оскільки норма ч. 3 цієї статті дозволяє в певних іпотекодержателю випадках цього не робити. Відтак, позовна давність не може змінюватися (мати варіанти) в залежності від того, чи було звернення іпотекодевця, чи його не було. По-друге, в зазначеній статті міститься правовий механізм, спрямований на запобігання звернення до суду. Цим механізмом встановлюються відповідний строк очікування реакції іпотекодавця для обрання варіанту подальших дій з боку іпотекодержателя. По-третє, в другій частині ст. 35 прямо зазначається на те, що незвернення іпотекодержателя до боржника/іпотекодавця не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Відтак, це можливо лише за умов, якщо позовна давність обраховується за загальним правилом, визначеним у п.1.4 цього Наукового висновку.
- Щодо питання про те, якщо предметом іпотеки є одна неподільна нерухома річ, і така іпотека забезпечує декілька вимог по різним кредитним договорам, укладеним в межах однієї генеральної кредитної угоди, то чи впливає невиконання чи неналежне виконання одного з таких договорів на перебіг позовної давності за вимогами іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою виконання зобов՚язань боржника за іншими договорами?
2.1. Генеральна кредитна угода є рамковим договором, який містить в своєму складі декілька договорів. Тобто це є таким «кредитним пулом». Всі ці договори забезпеченими одним об’єктом – нерухомістю. Тобто предмет іпотеки єдиний для всіх кредитних договорів як спосіб забезпечення їх виконання.
Невиконання одного з цих договорів тягне за собою застосування заходів, спрямованих на захист прав кредитора, а саме – на звернення стягнення на предмет іпотеки. І оскільки він є єдиним, то звернення стягнення підлягає на цей предмет. В такому разі варіанти, зазначені в ч.6 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» застосовуватися не можуть у відсутність тих умов, які позначені в цій нормі. Тобто відсутні декілька об’єктів нерухомого майна, на які можна було б звертати стягнення окремо.
2.2. Позовна давність починається з моменту невиконання одного з кредитних договорів, забезпечених іпотекою. Вимоги про погашення боргу за рахунок іпотечного майна можуть обмежуватися лише одним договірним зобов’язанням, якщо інші кредитні договори будуть виконані належним чином, або обсяг цих вимог збільшиться в підсумковому рахунку за всіма тими кредитними договорами, які не були належно виконані. Це впливатиме на розрахунки між іпотекодержателем та іпотекодавцем після звернення стягнення на предмет іпотеки.
2.3. Подібні правовідносини виникли на підставі договорів, укладених сторонами. Якщо сторони узгодили ці умови і вони їх задовольняли, то вони й потребують належного виконання. Всі непорозуміння між сторонами з цього приводу потребують вирішення через застосування правила contra proferentem – неоднозначні (в силу як їх неясності чи суперечливості, так і в силу неповноти) умови договору повинні тлумачитися проти інтересів того, хто вніс ці умови в договір.
- Щодо розміру кредиторських вимог
Чи може розмір кредиторських вимог іпотекодержателя до майнового поручителя у справі про банкрутство останнього перевищувати у гривневому еквіваленті розмір вимог того ж іпотекодержателя до боржника за основним зобов’язанням, якщо розмір останніх вже визначено раніше судом у справі про банкрутство такого боржника за основним зобов’язанням?
3.1. Оскільки за матеріалами справи, на підставі яких у Верховного Суду виникли питання, в кредитно-іпотечних правовідносинах беруть участь боржник, іпотекодавець (майновий поручитель) та іпотекодержатель, а вимоги по сплаті боргу боржником були визначені судом, то постає питання про те, чи саме такий розмір боргу має забезпечуватись зверненням стягнення на предмет іпотеки. Це пов’язано також із позначенням в договорі суми боргу в еквіваленті в іноземній валюті.
З цього приводу слід виходити з принципу визначеності судових рішень. Якщо у рішеннях суду, що набрали законної сили, вже було визначено суму боргу, то це є фіксацією боргу, що підлягає стягненню у тому числі за рахунок предмета іпотеки. Це слідує з правових позицій Великої Палати Верховного суду (див., напр. постанову від 16.10.2018 у справі № 902/1151/15) і КГС ВС (постанова від 13.01.2021 № 922/46/20).
3.2. Оскільки звернення кредитора до суду можливе як у позовному провадженні, так і в процедурі банкрутства, принципової різниці немає в тому, яку суму стягувати – в обох випадках цією сумою буде та, що визначені судом.
Розмір суми боргу з визначенням валютного еквіваленту відбувається до встановлення судом розміру стягнень в національній валюті України, тобто до ухвали про визнання грошових вимог кредитора у справі про банкрутство.
На підставі наведеного можна надати такі відповіді на поставлені у запиті питання:
- Перебіг позовної давності за вимогами іпотекодержателя до майнового поручителя про звернення стягнення на предмет іпотеки починається з наступного дня після не виконання чи неналежного виконання основного зобов’язання, забезпечене іпотекою, або ж порушено умови самого договору іпотеки.
- У разі, якщо предметом іпотеки є одна неподільна нерухома річ, і така іпотека забезпечує декілька вимог по різним кредитним договорам, укладеним в межах однієї генеральної кредитної угоди, то у разі невиконання чи неналежного виконання одного з таких договорів у іпотекодержателя виникає право звернути стягнення на предмет іпотеки в цілому – у тому числі й для задоволення своїх вимог за усіма іншими кредитними договорами, хоча б на той момент саме їх умови й не були порушені боржником.
- Розмір вимог іпотекодержателя до майнового поручителя у справі про банкрутство має дорівнювати визначеному раніше судом у справі про банкрутство такого боржника за основним зобов’язанням. В цьому випадку індексація боргу відповідно до валютного застереження, яка б збільшила суму стягнень, не відбувається.
Член Науково-консультативної
ради при Верховному Суді,
професор І. Спасибо-Фатєєва
[1] Термін «від дня», вживаний в цій нормі ЦК, слід розуміти відповідно до правової позиції КЦС ВС (постанова від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19 та від 21.09.2022 у справі № 638/16768/19) як «від дня», наступного за днем виникнення права на позов.
