НАУКОВО-ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
з питань застосування ч. 1 ст. 1224 ЦК України до випадків, коли спадкоємець, щодо якого є підстави для усунення від спадкування, помер після відкриття спадщини спадкодавця
Із запиту та наданих матеріалів слідує, що в судовій практиці триває проблема визначення того, за яких підстав можна вважати спадкоємця негідним і які наслідки смерті такого спадкоємця, що настала до прийняття ним спадщини. Схоже питання поставало в 2022 р., коли також надавалися висновки з подібних ситуацій. В цьому зверненні Верховного Суду акцент вбачається на взаємній дії норм цивільного та кримінального права, що логічно, оскільки підставою визнання спадкоємця негідним, тобто таким, що позбавлений права на спадкування, є вчинення ним злочину по відношенню до спадкодавця. Між тим ствердитись у тому, що дійсно мав місце злочин з боку спадкоємця можна лише за умов і в порядку, передбаченому кримінальним законодавством.
Для підготовки наукового висновку поставлені наступні питання:
- Чи можна вважати особу такою, що не має права на спадкування, якщо вона була обвинувачена у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень спадкодавцю, внаслідок яких останній помер, за відсутності вироку суду про винуватість у вчиненні відповідного злочину, однак за наявності ухвали суду про закриття кримінального провадження у зв’язку із смертю обвинуваченого?
- Чи буде порушенням презумпції невинуватості встановлення судом у цивільній справі обставини умисного позбавлення життя спадкодавця спадкоємцем, померлим на час розгляду спору, виходячи з обставин обвинувального акту та підстав закриття кримінального провадження (пункт 5 частини першої статті 284 КПК України)?
Для відповідей на поставлені питання і висновку з приводу такої ситуації слід вдатися до формального і порівняльного аналізу норм Цивільного та Кримінального кодексів України.
Відповідно до частини 1 статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.
З цього слідує:
по-перше, що такі особи не позбавляються права, а його не мають. Тобто відсутність у них права на спадкування встановлюється законом, а не рішенням суду. Рішення ж суду в цивільних справах є одним із юридичних фактів, необхідних для виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов’язків. Виходить, що для встановлення відсутності у спадкоємця права на спадкування такого юридичного факту не потрібно;
по-друге, втім необхідний інший юридичний факт, який потребує встановлення, а саме: чи є особа такою, що умисно позбавила життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. І для цього необхідне не цивільне, а кримінальне провадження, яке має завершуватися винесенням вироку, в якому будуть ці факти встановлені. Тобто вирок суду визначає те: а) чи спадкоємець позбавив життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинив замах на їхнє життя; б) чи це було здійснено умисно чи по необережності.
До винесення такого вироку особа не може вважатися такою, що вчинила ці кримінально карані дії. Тобто діє презумпція невинуватості.
В разі ж, якщо спадкоємець, якого звинувачують саме в таких діях, помирає до винесення вироку, що буде підставою для винесення судом ухвали про закриття кримінального провадження, то не існуватиме того юридичного факту, який вимагається ч. 1 ст. 1224 ЦК України. Адже особа, яка померла і внаслідок цього вже не може притягуватися до кримінальної відповідальності, а тому й було закрите кримінальне провадження, ніким іншим, аніж судом не може визнаватися або вважатися злочинцем. Навіть якщо про такі її дії свідчать юридичні факти чи докази, які зібрані у матеріалах справи і здаються переконливими.
Тож правовим наслідком у сфері кримінального права буде закриття кримінального провадження, з чого слідує відсутність звинувачення спадкоємця у вчиненні злочину. А правовим наслідком у сфері цивільного права буде відсутність підстави вважати такого спадкоємця таким, що не має права на спадкування. Відповідно, якщо ця особа є спадкоємцем, то за правилами спадкової трансмісії спадкуватимуть його спадкоємці.
З наведеного аналізу слідують такі відповіді на поставлені питання.
- Чи можна вважати особу такою, що не має права на спадкування, якщо вона була обвинувачена у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень спадкодавцю, внаслідок яких останній помер, за відсутності вироку суду про винуватість у вчиненні відповідного злочину, однак за наявності ухвали суду про закриття кримінального провадження у зв’язку із смертю обвинуваченого?
У відсутність вироку суду про винуватість у вчиненні відповідного злочину особу не можна вважати такою, що не має права на спадкування. Наявність ухвали суду про закриття кримінального провадження у зв’язку із смертю обвинуваченого є процесуальним наслідком смерті такої особи і не впливає на цивільно-правові наслідки, передбачені ч.1 ст. 1224 ЦК України.
- Чи буде порушенням презумпції невинуватості встановлення судом у цивільній справі обставини умисного позбавлення життя спадкодавця спадкоємцем, померлим на час розгляду спору, виходячи з обставин обвинувального акту та підстав закриття кримінального провадження (пункт 5 частини першої статті 284 КПК України)?
Суд у цивільній справі не наділений правом встановлювати факт умисного позбавлення життя спадкодавця спадкоємцем. Це кримінальна юрисдикція. Інше буде порушенням презумпції невинуватості померлого. Ані обвинувальний акт, ані закриття кримінального провадження не можуть замінити підставу визнання особи винною у вчинення злочину і, як наслідок, такою, що не має права на спадкування. Такою підставою може бути лише вирок суду.
Член НКР при Верховному Суді проф. І. Спасибо-Фатєєва
