У зверненні від 31.01.2024 по матеріалах справи No 911/952/22 провадження No 12-79гс23 містяться обставини цієї та інших справ, що свідчать про різне розуміння і застосування судами норми ст. 232 ГК України, що впливає на визначення обсягу відповідальності за порушення грошового зобов’язання, зокрема розміру пені.
У звернення поставлене таке питання:
Чи можна вважати формулювання в господарському договорі «за кожний день прострочення» установленням іншого, ніж визначено частиною шостою статті 232 ГК України строку нарахування штрафних санкцій?
Різні правові позиції пов’язані з визначенням того, яким є строк нарахування пені – імперативним чи диспозитивним (таким, що може по-іншому передбачатися в договорі, аніж це встановлено у ст. 232 ГК України).
По суті, з постанови Верховного Суду України від 22.11.2010 у справі No 3/063-09 слідує, що береться до уваги не норма закону (ст. 232 ГК України) про строк нарахування пені не більше ніж 6 місяців, а договірна умова про нарахування пені строком більше ніж 6 місяців. Відтак формулювання договорів щодо нарахування пені “за кожний день прострочення”, на думку ВСУ, передбачає, що таке нарахування здійснюється допоки не буде погашена заборгованість.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважають, що такий вираз, вживаний в договорі, слід тлумачити не як допустимість подолання обмеження в строках нарахування пені, а як порядок її нарахування – “за кожний день прострочення”.
Слід погодитись із аргументацією КГС ВС з таких підстав.
По-перше, спираючись на смислове тлумачення норми ч.6 ст. 232 ГК України, яка є диспозитивною, що в силу ст. 6 ЦКУ дозволяє сторонам договору відступити від положень актів цивільного законодавства.
У ч.6 ст. 232 ГК України зазначається на припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Якщо сторони в договорі, крім виразу про нарахування пені за кожний день прострочення, не використовували іншого, що прямо б свідчило про те, що вони домовилися відступити від норми ст. 232 ГК України, то діє норма закону.
Інше тлумачення, що надав ВСУ, який саме так розцінив вираз “за кожний день прострочення”, видається таким, що надто вільно і широко його тлумачить, що приводить до виходу смислу цього виразу далеко за межі того навантаження, яке він несе.
По-друге, задля визначення того, як сприймати вираз “за кожний день прострочення” слід звернутися до інших норм закону, в яких він вживається. Вираз про те, що пеня нараховується за кожний день прострочення, вживаний у ч. 3 ст. 549 ЦК України, також орієнтований на розмір пені, а не на строк її нарахування.
В Законі України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» визначається розмір пені, що встановлюється за згодою сторін, але цим Законом встановлюються обмеження цього розміру подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Тобто у цьому Законі наявне обмеження договірного регулювання розміру пені. В такому разі було би зайвим встановлення ще одного обмеження – щодо строку її нарахування, адже завжди обмежувальну функцію виконає розмір (не вище подвійної ставки рефінансування) пені. За який би строк вона не нараховувалася, все одно пеня не може перевищити такий розмір.
Щодо строків стягнення пені, то в цьому Законі він не встановлений. В ньому лише йдеться про допустимість перерахування пені в період позовної давності, тобто знов-таки йдеться про обсяг стягнень, а не про строк нарахування пені.
У всіх випадках, коли вживається термін «пеня» до нього додається «за кожний день прострочення», що свідчить про пеню як про вид неустойки і що її розмір здатний постійно збільшуватися, а не бути фіксованим. Іншого смислового навантаження цей вираз не містить.
Це дає підстави стверджувати, що строк нарахування пені регулюється лише ч.6 ст. 232 ГК України, але може бути змінений договором.
Враховуючи наведене, вважаю, що вираз “за кожний день прострочення”, який міститься в договорі, слід трактувати буквально, не допускаючи вільного і розширеного його тлумачення. Не вбачається підстав для розцінення цього виразу як такого, що сторони в договорі відійшли від норми закону і встановили інший строк нарахування пені. Буквальне розуміння цього виразу стосується визначення загального розміру грошових стягнень, який вправі вимагати кредитор.
Член НКР при ВС проф. І. Спасибо-Фатєєва
