Науково-правовий висновок
по справі № 372/2920/21
щодо правових наслідків недійсності правочину та можливості їх врегулювання в договорі
- Описова частина
З наданої в запиті інформації слідує, що сторони в договорі передбачили правові наслідки на випадок, коли їх правові відносини, що були обумовлені договором, з різних підстав могли би бути зруйновані – чи то через недійсність договору, чи його розірвання або інших підстав, зазначених в договорі. Таким правовим наслідком сторони домовились вважати сплату продавцем штрафу у фіксованій сумі (замість повернення сплаченої за договором суми).
З цього слідують питання, які були задані членам НКР:
- Чи можуть сторони договору передбачати наслідки його недійсності, зокрема штраф?
- Чи «виживе» цей пункт договору у разі визнання недійсним всього договору?
При відповіді на ці запитання слід спиратися на загальні положення про метод цивільно-правового регулювання, значення договору як регулятора відносин між сторонами, співвідношення імперативних і диспозитивних норм. Саме з цих підходів можна буде зробити висновок щодо допустимості зазначених положень договору.
- Аналітична частина
- Загальним методом цивільно-правового регулювання є дозвільний метод, який, популярно формулюючи, дозволяє все, що не заборонено законом. В правовій площині це означає, що у відсутність імперативної норми, якою би учасникам цивільних правовідносин заборонялось вчиняти ті чи інші дії або врегульовувати те чи інше в договорі, вважається, що існує загальний дозвіл на те, що це можна здійснювати. Це втілюється зокрема в ст.6 Цивільного кодексу України, яку зазвичай характеризують як свободу договору та визначення її меж.
- Аналіз ст. 216 ЦК України свідчить про імперативність однієї норми, що містить заборону, – це частина четверта і вона стосується нікчемних правочинів. Щодо оспорюваних правочинів, то подібної норми ст. 216 ЦК не містить. З цього може слідувати лише один висновок – що сторони можуть в договорі передбачити інший правовий наслідок недійсності оспорюваного правочину.
- На підтвердження цього висновку слід навести й ст. 16 ЦК України, в якій містяться різні способи захисту і яка також за своєю природою є диспозитивною – вона дозволяє в договорі передбачити інші способи захисту. Оскільки особа, звертаючись до суду, прагне захистити своє право, то та позовна вимога, яку вона формулює, може координуватися з умовами договору, де визначається інший спосіб захисту, аніж той, що передбачений законом. Про це зазначалося й в Постанові ОП КЦС ВС від 23.01.2019 у справі № 355/385/17.
- Штраф є видом неустойки; неустойка є видом цивільно-правової відповідальності; відповідальність же є складовою захисту. Адже особа може обрати спосіб захисту шляхом притягнення іншої особи до цивільно-правової відповідальності. Такий логічний ряд.
- Екстраполюючи ці три зазначені висхідні положення на ситуацію з передбаченням в договорі штрафу за недійсність договору, слід дійти висновку, що це і є той спосіб захисту, який обрали сторони і який дозволяють їм обрати статті 16 і 216 ЦК України.
- Між тим певну складність становить те, що зазначення в договорі такого наслідку недійсності правочину може розумітися як «юридичний нуль» якщо сам договір буде визнано судом недійсним. Тобто складається враження, що тим самим знищується й положення договору, про яке сторони домовилися, разом із всім договором.
З таким підходом не можна погодитися, оскільки недійсність стосується «позитивних» умов договору, які не можуть існувати як такі, що суперечать закону. Умова ж договору про стягнення штрафу стосується якраз тих обставин, які «руйнують» договір і ніяк не залежать від дій чи домовленості його сторін. Тобто ця умова є наслідком, а не причиною і тому вона має бути збережена.
Крім того, слід виходити з правового значення норми про наслідки недійсності правочину – вона спрямована на те, щоб всі ті дії, які сторони вчинили на виконання правочину, визнати незначущими, не існуючими в правовому полі, не породжуючими правові наслідки. Тобто ця модель реагування з боку права на такого роду порушення покликана зробити так, щоб відновити правовий стан осіб, який був до вчинення правочину. Натомість якщо повернути річ неможливо, відшкодовується її вартість. Тож є варіанти.
В разі, коли сторони в договорі передбачили штраф, це також є варіантом їх майнового задоволення на такий випадок. Вони його обрали, виходячи з різних обставин, які вважають для себе неприйнятними, негативними. Скажімо, вони домовилися, що сума, що підлягає поверненню, буде більшою за ту, що вказано в договорі як оплата за передану річ. По суті, це «тверді збитки», але перевага вживання терміну «штраф» полягає у тому, що збитки не треба доводити. Таким чином, ця сума вбирає в себе і ціну речі, і збитки, але заздалегідь установлені.
Не видається, щоб це суперечило принципам цивільного права.
- Висновки
На підставі наведеного можна надати такі відповіді на поставлені питання.
- Сторони договору можуть передбачати в договорі наслідки його недійсності, зокрема штраф і це не суперечить загальним принципам цивільного права і методу цивільно-правового регулювання.
- Пункт договору про стягнення штрафу як наслідок недійсності договору залишається чинним у разі визнання недійсним всього договору, оскільки ним врегульовуються саме такі наслідки. Інше б нівелювало можливість для сторін передбачити спосіб захисту в договорі, право на що надане ст. 16 ЦК.
Член НКР при Верховному Суді проф. І. Спасибо-Фатєєва
