В запиті від 24.02.2023 р. по справі № 910/19199/21 Провадження № 12-45гс22 були поставлені такі питання:
- Якщо за договором про відступлення права вимоги первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги за зобов’язанням, яке на момент укладення договору припинилося (було виконане в повному обсязі належним чином), чи призводить це до недійсності (нікчемності) договору про відступлення права вимоги? Чи можна вважати договір про відступлення права вимоги у цьому разі неукладеним або таким, що не має розпорядчого ефекту?
- Якщо зобов’язання за основним договором виконано не в повному обсязі (частково), як це впливає на дійсність (укладеність) договору про відступлення права вимоги?
- Що означає «недійсність (дійсність) вимоги» в контексті статті 519 ЦК України?
- Чи є обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, істотними умовами договору про відступлення права вимоги? Чи може відступлення права вимоги здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав?
- Як новому кредитору повернути грошові кошти, сплачені за договором про відступлення права вимоги, у разі відступлення неіснуючого права вимоги?
АНАЛІЗ І ТЛУМАЧЕННЯ
Аналіз чинного законодавства, наданих матеріалів справи та аргументів, викладених КГС ВС та КЦС ВС, дозволяє висловити такі міркування з приводу означеної ситуації.
- Право вимоги за своєю правовою природою є майновим правом. Майнове право є об’єктом права (ст.ст. 177, 190 ЦК України) і як об’єкт є оборотоздатним (ст. 178 ЦК України). Відступлення права вимоги як відчуження майнового права відбувається на підставі договорів, якими опосередковується набуття прав на різні об’єкти. Зокрема це договір купівлі-продажу. Верховний Суд вже неодноразово висловлювався з цього приводу і така правова позиція є непохитною і вірною.
- Предметом договору купівлі-продажу можуть бути різні об’єкти, які належать покупцеві і ті, які йому не належать (майбутні об’єкти або товар, якого ще в продавця немає). Це слідує з консенсуальної природи договору купівлі-продажу, головним змістом якого є виконання продавцем свого обов’язку передати предмет договору покупцеві, а для покупця – вимагати його передання. Тобто для договору купівлі-продажу не важливо те, чи має продавець предмет договору, чи існує він і чи він належить продавцеві. Важливо те, що продавець зобов’язується виконати свій обов’язок відносно предмету договору.
- Якщо продавець не виконує свій обов’язок, він має відповідати перед покупцем. Тобто для продавця негативні наслідки настають саме у вигляді його відповідальності перед покупцем за невиконання договору. Сам же договір існує як юридичний факт домовленості між сторонами з приводу виконання продавцем обов’язку передати покупцеві предмет договору – відступити право вимоги.
- Вади предмету договору, у тому числі його відсутність у продавця, не можуть впливати на дійсність договору. Це правило існує споконвічно і застосовується до всіх договірних зобов’язань. Наприклад, невиконання продавцем свого обов’язку передання товару покупцеві, оскільки цей товар не було продавцю поставлено своєчасно; відсутність у виконавця робіт належного досвіду для виконання роботи, про яку домовились сторони і багато інших.
- Якщо було укладено договір про відступлення права вимоги за зобов’язанням, яке на момент укладення договору припинилося (було виконане в повному обсязі належним чином), то це свідчить про недобросовісність відчужувача цього права, який свідомо уклав договір, напевно знаючи, що право вимоги (майнове право) як об’єкта не існує. При чому – вже не існує, а не існує тому, що воно ще не набуте відчужувачем. Тобто у разі встановлення цього факту судом можна вести мову про порушення продавцем загальних принципів цивільного права і договірного права зокрема.
- Підстав вважати, що в цьому випадку договір може визнаватися судом недійсним, не існує. Посилання на статті 215, 203 та 514 ЦК України видається необґрунтованим через те, що:
- статтях 203 та 215 ЦК України, які кореспондують одна одній, встановлюються загальні підстави чинності правочину і, відповідно, реакцію на їх недодержання. Вважати ці статті самодостатніми для визнання правочину недійсним не можна. Тому на додавання до них слід посилатися на статтю, якою доводиться вимоги закону до змісту правочину задля встановлення того, що цю вимогу було порушено;
- КГС ВС зазначає, що в ст. 514 ЦК України передбачається передання тільки дійсної вимоги і з цього робить висновок про те, що наслідком передання недійсної вимоги буде недійсність і самого правочину. Думається, що тут має місце логічна помилка. З норми ст. 514 ЦК про дійсну вимогу як предмет договору не може слідувати такий висновок. В цій статті йдеться лише про перехід до нового кредитора прав первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Не більше і не менше. Решта – це бачення та висновки КГС ВС.
Формальне ж тлумачення цієї норми навряд чи відкриває шлях до тих тверджень, про які йдеться в ухвалі КГС ВС. Призначення цієї норми – встановити предмет договору продажу майнових прав (відступлення права вимоги). Ніякого іншого навантаження ця норма не містить;
- слід брати до уваги ст. 519 ЦК України, відповідно до якої Первісний кредитор у зобов’язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги. Тобто, ця норма перегукується з ст. 514 ЦК і з цієї норми стає ясно, що йдеться про відповідальність за неналежний предмет договору, а не про його недійсність.
- Терміни «дійсність» та «недійсність» використовуються як законодавцем, так і судами без його доктринального розуміння. Насправді це питання є складним і розгалуженим і щодо використання зазначених термінів можна писати багато. Однозначно лише те, що термін «недійсність» зараз як усталений і законодавчо вживаний є прийнятним для правочинів. Стосовно ж недійсності вимоги, то напевно, в ст. 519 ЦК України йдеться дещо про інше. Скоріш за все мається на увазі вимога, яку неможливо реалізувати, бо її не існує. Більше в цьому разі тут підходить термін «нечинна вимога», хоча й такий вираз не зовсім вірний.
Тим не менш, головне, що слідує з наведених міркувань, це те, що, по-перше, «недійсність переданої вимоги» не можна пов’язувати з недійсністю правочину; по-друге, навіть ця недійсність вимоги не тягне за собою недійсність правочину, за яким її було передано.
- Якщо зобов’язання за основним договором виконано не в повному обсязі (частково), то і вимога його виконання переходить до іншого кредитора у відповідному обсязі. Звісно, що це ніяк не впливає на дійсність (укладеність) договору про відступлення права вимоги. Справа в оцінці майнового права (права вимоги), яке придбає покупець-новий кредитор.
- Питання про те, як новому кредитору повернути грошові кошти, сплачені за договором про відступлення права вимоги, у разі відступлення неіснуючого права вимоги, слід вирішувати таким само чином, як і в разі захисту прав покупця будь-якого товару, якщо цей товар має відповідні вади або хиби. Тут немає жодної різниці і не ясно, в чому КГС ВС вбачив проблему, за якою звертається до ВП ВС.
На підставі наведеного можна зробити такі висновки.
- Якщо за договором про відступлення права вимоги первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги за зобов’язанням, яке на момент укладення договору припинилося (було виконане в повному обсязі належним чином), це не призводить до недійсності (нікчемності) договору про відступлення права вимоги. Не існує підстав вважати договір про відступлення права вимоги у цьому разі неукладеним.
- Якщо зобов’язання за основним договором виконано не в повному обсязі (частково), то новий кредитор набуває право вимоги у відповідному обсязі і це не впливає на дійсність (укладеність) договору про відступлення права вимоги.
- «Недійсність (дійсність) вимоги» в контексті статті 519 ЦК України означає хиби предмета договору, наслідком чого має бути відповідальність продавця вимоги.
- Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами договору про відступлення права вимоги, адже становлять его предмет. Однак вади і хиби предмету договору не є підставою для визнання договору недійсним. Відступлення права вимоги може здійснюватися, якщо кредитор має це право і саме у відповідному обсязі. Об’єктом цих правовідносин є дії з передання зазначених прав. Якщо кредитор таких дій здійснювати наміру не мав, він має відповідати перед особою, з якою він уклав договір (новим кредитором).
- Новий кредитор може вимагати повернення грошових коштів, сплачених за договором про відступлення права вимоги, від первісного кредитора, з яким було укладено договір.
Д.ю.н., професор І. Спасибо-Фатєєва
