Тимчасове право власності
Передання в оренду земельної ділянки: у договорі про повернення майна в первісному стані
Фідуція як вид застави
Право власності традиційно розуміється як право речове, безстрокове та абсолютне. Водночас такі його характеристики з розвитком економічних і соціальних відносин у суспільстві стають дедалі ортодоксальнішими. Це, звісно, не означає тотальної зміни відносин власності, але щонайменше їх часткове переформатування спостерігається за всіма трьома складовими наведеної вище характеристики.
Як речове право власність завжди бачилася внаслідок того, що її об’єктом були речі, тобто предмети матеріального світу. Саме завдяки цьому було розроблено і тріаду повноважень власника, що збереглася до теперішніх днів, і класичні речові позови (віндикаційний і негаторний), заявлені при захисті права власності, та інші атрибути цього права. Однак сучасне цивільне право як об’єкти передбачає не тільки тілесні речі, а й майно, майнові права. І якщо дискусія про допустимість права власності на майнові права виявилася теоретично безплідною, і більшість науковців висловилися проти конструкції “право на право”, то практика пішла іншим шляхом. Не замислюючись про чистоту теорії, повсюдно заведено укладати договори купівлі-продажу майнових прав (права оренди, права вимоги, права на частку в статутному капіталі та ін.), що допускається і чинним українським законодавством. Типовим продажем майнових прав є і продаж акцій, оскільки їх бездокументарна форма призводить до того, що вони втратили будь-який зв’язок із тілесним сприйняттям цього цінного паперу як речі. Водночас майнові права прирівняні до речей ч. 2 ст. 190 ЦК, що забезпечує їхнє “утримання” у правовій формі, не властивій їхній природі. Унаслідок цього ми маємо “квазіречі” в ім’я збереження стійкості речового правового інституту власності.
